1 Я третю днину відчуваю вірш. Із дощової п’ятниці - вагітна. Загострюється зір, згубився ніж... Порум"яніли помисли й ланіти… Рахманний муж цих змін не поміча. Взуваю золотої барви мешти. Згоряє день… За шторами смерка… Ще вірш – в мені, ще містом вештаюсь… 2 Моя вагітність – не розпусти плід. І муж земний до тяжі не причетний. Тече із серця (це ж – пологи!) крів, Обарвлюючи хмари і бескеди… За сповитуху – Північ. Ось - маля. Чим заплачу за поміч, тиші линву? Дитя моє вона благословля, Батує гостролезо пуповину… Несе не брязкотельця, а болід. Шепоче:"Колихай... І будь обачна..." Комусь вона зруйнує живопліт, Когось зачинить у оселі дачній, Комусь – колиску, зраду чи хреста, Комусь – дорогу через оболоні… Кричить мій вірш у сповитку листа... Є лиш сльоза. Йому б... хоч краплю моні.
|