Віршами дехто називає раннє
невміння юних… збитні трафаретів.
А вірші — це ключі для відкривання
дверей чи душ оголених поетів…

Є вірші-диво — в мерехтінні наче…
Є вірші центрові і є дотичні.
Є вірші-цвіркуни, або інакше,
щоб зі снобізмом — сюрреалістичні.

Є вірші-смерчі. Є летючі риби.
Є вірші ярі. Чорні є і сірі.
Кусючі є. Є легкі вірші-либи.
Та найстрашніші вірші — вірші-звірі…

А є ще коники — грайливі ніби вірші —
і так на них бува охота сісти…
А коник — розвернеться боком іншим —
то може і їздця частенько з’їсти.

Є вірші мудрі. Є сумні медузи.
А вірші-звірі проживають в норах —
вони гординю заганяють в лузи
і горді дині спопеляють в порох.

Тому найбільше бійся віршів-звірів —
недобрі змії добрих звірів кращі.
Туди підходь лишень у віршах-вірі —
без луків… палиць… а також без пращі.

Не намагайся звірів приласкати…
Не входь до них ні в чому із надлишком —
бо невідомо — звідкіля чекати
від звірів небезпеку тишком-нишком...

Лиш чесність і пошана цінні в Небі —
лише вони — не напускні… а щирі —
якщо колись… можливо… і до тебе
загляне в душу звір в незримім вирі…

Як тільки звір стає в душі кусати —
це значить — звірш постукує у дверці.
Як чесний вірш про звірів написати...
Ти вір Шошанні… Або думай серцем…