1. РОЗПОВІДЬ МИКИТИ МАТВIЙОВИЧА КОЛОМIЙЧЕНКА, ОРДЕНОНОСЦЯ, ПЕНСІОНЕРА КОЛГОСПУ "ПЕРЕМОГА", ПРО ТЕ, ЯКИЙ ВИД СПОРТУ ВІН ОСОБИСТО ВВАЖАЄ НАЙКРАЩИМ Так про що в нас мова йде? Про престіж держави? Що без спорту вимира місто і село? От послухайте, либонь, про давнiшнi справи: Я усю вам розкажу правду, як було. Ще в Петровича тодi не було онука... Це коли соцiалiзм розвивався вглиб. А пiд яром, за селом, де тепер багнюка, Був ставок, i став колхоз в ньом розводить риб. Ну, там, люди – хто казав: голова дурiє (Вiн людина був пряма, хоч i не м'яка). Це у нього, бач, була iз дитинства мрiя: Все село нагодувать рибою з ставка. Поки риба пiдросте – пильнували строго: Щоб нiякий браконьєр (знаєте ж, у нас!) Це вже в нас такий народ, що вже не без того... Що ви кажете? Про спорт? Так оце ж, як раз. Я й кажу: пiд Новий рiк кличуть нас на свято. Голова дає наказ: воду всю спускать, Риб отих переловить i у кожну хату – Скiльки прийдеться – усiм порiвну роздать. Ну, громада – до ставка. Узяли пiдводу (А вже лiд на бережку, бо воно ж – зима), Воду випустили геть. Ходимо по льоду. Де та риба? Хоч убий – нi чорта нема! Аж малий Золотарьов (вiн ще був – дитина, Щось там вештавсь на ставку) – вiн i розказав, Що Сашко Капустякiв за якусь годину З ополонки дiжки три риби натаскав. Як почули новину – очманiли люди: Щоб отак-от ошукать цiлеє село! Що ви кажете? Про спорт? Хлопцi, далi – буде. Я ж розказую усю правду, як було. Всі негайно – до Сашка. Той – лежить у лiжку. "Хворий, – каже, – через це й збори пропустив". Ми – шукати. А в льоху – з рибою три дiжки. Вiн, паскуда, огiркiв зверху натрусив! Коб не мiлiцiонер – Сагаян Микола – Вже б тому Капустяку й нам би з ним – хана! "Хлопцi! – каже,– не чiпать! Сперше – протокола, Треба ж зважить, скiльки вкрав клятий сатана". Де взялися й терези (ледь я не стетерiв). Ставим пiдписи свої, раз такi дiла, Що той нелюдь наловив двадцять п'ять центнерiв Вiсiмнадцять кiлограм й зверху пiвкiла! Тут уже Капустяку ми набили рожу. Щоб-таки на другий раз вiн, падлюка, знав! Що ви кажете? Про спорт? Я ж оце пiдвожу. Як ти думаєш? Про бокс? От i не вгадав! Ну, то треба ж протокол везти до району. А воно ж пiд Новий рiк, хто б оце схотiв? Та, спасибi, пiдрядивсь (був такий в нас) Кльонов: Вiн на свята повз район їхав до батькiв. Голова йому за це виставив пiвлiтру. Ще й вiд себе Сагаян – пляшку первача (Вiн був хлопець не дурний, мав-таки макiтру. Та й по бабах був ходок, арм'янин хоча). Далi Кльонов – на мопед, i – вперед, а ми ще Десь iз тиждень не могли вгамувати гнiв. Хай же сплатить сучий син штрафу хоч пiвтищi! (Це, як брать по тих часах – двiстi трудоднiв). От ви думаєте: спорт – вимпели, медалi... Та воно ж – не с потолка, от у чому ж рiч! Та нiякий не спiдвей, слухайте вже далi. А куди нам поспiшать? Он, надворi нiч. Ну, за тиждень чи за два раптом iз району На трьох "Волгах" приїзжа к нам Совєцька Власть. Сам товариш Пушкарьов собствeнной пeрсоной. "Скiльки,– каже, – не дзвоню – не працює связь". (Звiсне дiло, телефон – вiн-то, може, й дирка, Та в конторi ж по святах нiкого нема. А дєжурною у нас, як iзвєстно, Чмирка. Вона взимку i тепер трубку не знiма). Пушкарьов до голови: врємeнi, мол, нєту, Дєскать, бистрeнько лаштуй хоч який пiкнiк. "Познайомтеся – оце з Держспорткомiтету Спецiально в гостi к вам чинний представник." Той з машини вилiза, руку всiм потицькав (Кожен думає собi: цей чого припер?). А у Києвi тодi ще сидiв Щербицький, А вже в областi – усi тi, що i тепер. Представник пузатий був i за вiком дрєвнiй (Та вони там всi такi: звiсно, Госкомспорт). "Гдє той, – каже, – чемпiон з вашої дєрєвнi, Що недавно встановив свiтовий рекорд?" Голова оторопiв, лупає очима (В нас хiба що у футбол бiгають малi) – Не второпає нiяк, що то за причина?! Звiдки взявся чемпiон в нашому селi? Тут, спасибi, Пушкарьов-таки вставив слово (Бо нiхто ж не доганя, куди гiсть веде). "Це про той чемпiонат з подльодного лову, Що оце ми провели, – каже, – мова йде". І, сказавши, посмiхнувсь, дивиться навколо. Що це, думає, народ якось попритих? "То хiба не ваш земляк, згiдно протокола, На змаганнях наловив риби бiльше всiх?". Голова як це почув – так i захолонув: Вiн уже по цих словах зразу все вгадав. Воно й справдi, вийшло так, що розтяпа Кльонов У районi документ не туди вiддав. Потiм Кльонов нам i сам пiдтвердив, по сутi, Що менти та прокурор десь були п'янi, Вiн потикавсь – кабiнет, там табличка – "Суддi". - Чи не вам ось протокол? А один: "Менi". А вже далi той суддя, видно, не провєрив, Що бумага ж не про те, не про спорт була! Вiн i пише: "Капустяк. Двадцять п'ять центнерiв Вiсiмнадцять кiлограм й зверху пiвкiла". А як стали роздавать лаври та дипломи, Викликають: Капустяк! – а його ж нема. Бо ж насправдi у цей час вiн у себе вдома Пiсля всiх отих дiлов лiки принiма. Головний iще суддя каже : "Дуже жалко, Що героя своєго не вида народ. А тєм болєє, такий видатний рибалка! Ну, та був би рєзультат – слава нє уйдьот". I вже про Капустяка пишуть всi газети. Сперше – Київ та Москва, далi – закордон. I вже їде представник з Держспорткомiтету: Отакий, мовляв, у вас славний чемпiон! Голова перелякавсь. Дуранину поре: "Нинi,– каже, – Капустяк трохи не теє... Вiн, бач, травму получив на розминцi вчора, То ж звиняйте – не прийде: з лiжка не встає. А що, звiсно, рекордсмен з подльодного лову, Так пишаємось усi славним земляком. Прєдложенiє таке: пройдем у столову, А вже потiм i медаль вручимо, й диплом". Пушкарьов на те пристав, представник – так само, I хто з ними там були – чоловiка з п'ять. А в столовiй вже давно – полная програма: I поїсти, що Бог дав, i пляшки стоять. А вже далi що було – пам'ять не вдержала. Бо за кожні п'ять хвилин – новий тост: гагах! Як вручали ту медаль, гостей проводжали – Це вже мало хто стояв на своїх ногах. Я до чого це веду (от хоч би й по спорту!): Не послiдня в тому рiч, хто бiля керма. А конкретно говоря, ну його всьо к чорту! Краще, хлопцi, за футбол в свiтi гри нема. ПРОДОВЖЕННЯ РОЗПОВІДІ МИКИТИ МАТВІЙОВИЧА, ВЕТЕРАНА, ОРДЕНОНОСЦЯ, БРИГАДИРА, А НИНІ ПЕНСІОНЕРА КОЛГОСПУ “ПЕРЕМОГА”, ПРО ТЕ, ЯКИЙ ВИД СПОРТУ ВІН ОСОБИСТО ВВАЖАЄ НАЙКРАЩИМ А ну, хто там задрімав? Хай прочистить вуха! Це ж не басні, а розказ про минулі дні. Раз пішла вже річ про спорт, то нехай послуха (Де тут, бачив, був стакан? А плесни й мені). Значить, став наш Капустяк самим луччим в світі. З честю, значить, увійшов до спортивних лав. Сам товариш Пушкарьов у своєму звіті Про цей успіх у Москву відрапортував. Що ти либишся, малий? Думаєш, брешу я? То були такі часи, аж не вірю й сам: Як начальство доповість, як відрапортує, – Значить, так воно й було. Так собі й затям. Правда, вийшла для людей нібито й образа: Ні за що Капустяку шана і хвала. Ну, та він нам могарич виставив, зараза, А на закусь же якраз риба і пішла. От, здавалося б, і все. Драма чи не драма, А вже, буцімто, й дійшла справа до кінця. Коли раптом – на тобі, телефонограма! Голова як прочитав, аж зламав стільця (Чи то ноги віднялись – на секунду, звісно, – Чи друга яка біда, не скажу зараз, Тільки бухнувсь, як стояв, а стілець як трісне!). Виявляється, прийшов з області приказ: Щоб збирався Капустяк рейсом через Вєну На змагання у Мадрид (в отакенну даль!), А до нашого села їде по обмєну Видатний тореадор Сергіо Надаль. Аж затіпавсь голова: отака засада! Верещить, немов схопив голі провода: “Де той клятий Сагаян?! Придушив би гада: Через його протокол нам оця біда! Що одне – Капустяка треба відправляти (Десь там зуби повставлять, вудок накупить), Так ще й Сергіо Надаль, трясця його мати, Видатний тореадор в гості приїздить! А на носі ж посівна. Тута не до сміху. Щоб ще ж потім зимувать з брюхом не пустим. Треба їхать у район. В область треба їхать! На хрєна нам той Надаль, дайте запчастин!” І з добрячим матюком на шофера гримнув, Щоб машину підганяв, та мерщій, бігом! Їхав злий, а повернувсь – кволий, як та гривня. І – ні слова. Бух за стіл, дудлить самогон. Так, між іншим, і спортсмен: виступить погано – І порушує режим, хто уже як звик. Видно, десь там голова получив догану. Та таку, що взагалі проглотив язик. Ніч минає – він все п’є. Тільки десь опівдні Перша чутка по селу все ж таки пройшла. Що, мовляв, вопрос рєшон не на нашім рівні І не нашого ума ці, мовляв, діла. Що ти кажеш? Капустяк? То – отдєльний случай. Як він їздив – ми спєрва визнали з газет. Хто там плига у кутку? Ти б послухав лучче. А-а, не терпиться – то йди. Знаєш, де клозет. Ну, так, значить, той Надаль вже ось-ось приїде. Коли в гості, ще б так-сяк: нам не в перший раз. Але ж мусим готувать у селі кориду, Щоб він мав де показать свій високий клас! Сам-то він везе костюм, шляпу та мулєту, Ще й загострені такі на кінці дроти. Нам же – виставить бика гостю на котлєту І вмєстітельний пустир тином обнести. (Обнести, не обнести... Щоб не мудрувати: В нас коров’ячий загон тут же, край села. Огорожу підновить, кізяки зібрати, По начальству доложить – от і всі діла). Із району нам піску підвезла держава. Розкидали, розгребли – з цим як раз простіш. Але ж виставить бика – то вже інша справа! А відпертися ж ніяк: йдеться про прєстіж. І ніхто нас не пита: в силі ми, не в силі, У начальства всіх розмов, знаєте ж: “Давай!”. А у нас на весь колхоз один бик – Василій. Правда, діло своє знав: справний був бугай. Тут народ уже підняв галас аж до неба. Навіть дід Четвериков владу матюка: А корів хто буде крить, як прийде потреба? Сам товариш Пушкарьов? Не дамо бика! Ще б корову чи козу, тільки щоб не дойні (Ну, повернеться ж отой чортів Капустяк!). В общєм, того ж таки дня з’їздили до бойні І привозять бугая (Звісно, не за так. Бо ж його другий колхоз здав уже на м’ясо. Це вже лічно голова упросив якось, Що, мовляв, заб’єм самі і найближчим часом, Не хвилюйтесь, віддамо м’ясо, шкуру й кость). А тим часом на селі калатня чимала. Ще ж такого не було, що вже да – то да. Не студентів бо везуть: це вже, як попало, Ні селить, ні годувать, бач, не випада. Хто це квакнув “Дєд, бистрєй”? Ач, яка ти скора! Май терпіння. Все в свій час розкажу, не плач. Звісна річ, не про бика – про тореадора. Да, приїхав, ще й не сам – з ним перекладач. Ну, і наших до хрєна, вплоть аж до спецназу. Може й лишні серед них – то вже річ така… А Сєрьога (ми його так прозвали зразу) Пєрвим дєлом захотів глянуть на бика. Глянув – лучче б не глядів! В нього – очі з лоба: Я вам що тут, новачок? Не стерплю образ! Нєвозможно, до чєво тощая худоба! Сколько стран ісколєсіл – віжу в пєрвий раз. Голова йому: “Та ні, в нашого народа Жодних сумнівів нема в тім, що ти – мастак. Що ж касається бика – то така порода. В нас колхозні геть усі виглядять отак.” Хто ото весь час бубнить? Андрюшкова, Катька! (От же ж, господи прости, виросла глиста!). Дай же ж людям розказать, це ж про твого батька. Ой, діждешся, я йому відішлю листа! Да, іще одну дурню меншого масштабу Мало-мало не забув вам доповісти: На той час нам підвезли з обласного штабу Різних марок сотні дві й підписні листи (Це – щоб людям повступать в общества защити, Там, і миру, і дітей, і казна-чого, І буквально за два дні все розпространити Й поздавати по рублю всім до одного. В нас держава на той час, хоч яка не сильна, Просто так чомусь віднять гроші не могла: Ні, вступи та розпишись, ніби добровільно, Та ще й взноси позбирай з усього села. То ж, як сів наш голова із гостями пити, З ним були оті листи, й марки, і казна… Як Сєрьога опинивсь в Общєствє защити, А тєм болєє – тварин, так ніхто й не зна. В рєзультаті, як усі повставали вранці, Тут-то наш тореадор протрезвів умить: "Так тепер мені, – кричить, – долг і честь іспанця (Розписався ж!) жодну тварь тронуть не велить! І йому ж не поясниш, що те все – дурниці, Всі ті марки та листи: він не поніма! Та й не слуха, ще й сказав: дасть тому по пиці, Хто іспанську їхню честь за ніщо трима. От біда! Тореадор – хлопець благородний, Но своєї ж голови іще більше жаль: Бо вже діло на скандал тягне міжнародний, Що пропав тореадор Сергіо Надаль! І чого не виступа, і куди він дівся… Що ж утнути, щоб із нас спросу не було?! І додумались-таки: хай би він женився Й переїхав назавжди жить до нас в село. Ну, а далі ви й самі знаєте без мене: Як іспанський фахівець був у нас в гостях, Як мгновєнно закохавсь в Андрюшкову Лєну (Перша дівка на селі, й він був холостяк). По весіллі їм колхоз виділив хатину, – Це вже років через два в город подались. В гості – їздять. Чи самі, чи пришлють дитину. Теж красавиця росте. Катька, покажись! Що то є спортивна стать! Вже ж її не купиш. Взагалі, як річ про спорт (та помовч, стара!), Жаль, “Динаму” в УЕФА знов дістався кукіш… Ну, та все одно, футбол – краща в світі гра! ЗАКІНЧЕННЯ РОЗПОВІДІ МИКИТИ МАТВІЙОВИЧА КОЛОМІЙЧЕНКА, ОРДЕНОНОСЦЯ, БРИГАДИРА, А НИНІ ПЕНСІОНЕРА КОЛГОСПУ «ПЕРЕМОГА», ПРО ТЕ, ЯКИЙ ВИД СПОРТУ ВІН ОСОБИСТО ВВАЖАЄ НАЙКРАЩИМ Дорогі товариші! Маю ще два слова (Та який тобі отут врємєнной ліміт?). Це ж про те, як наш колхоз Сашку-риболова По вказівці посилав на турнір в Мадрид! Що спочатку Капустяк за свій вчинок подлий Від начальства із Москви получив медаль, – Так тепер його іще на спортивний подвиг Посилають за кордон. Грошей їм не жаль! І кого ж? Капустяка! Чи других не видно? А вже ж як його тоді голова просив, Щоб державу та колхоз був представив гідно, Щоб паскудну свою суть десь не проявив. І щоб лишнього слівця не сказав нікому, І який з собою брать в дальню путь вантаж – Це товариш Васильчук, секретар парткому, Перед виїздом провів строгий інструктаж. Взяв герой наш добру снасть, пляшку вітаміна, Курку, сала, огірків, кілька цибулин, Та й поїхав, та й пої… (як писав Тичина, Видающійся поет і громадянин). З пересадками два дні плентавсь через Київ (Транспорт був у ті часи гірший, ніж тепер). Всі харчі і вітамін по дорозі виїв, Аж нарешті й до Москви поїздом допер. А столиця вже його зустрічає радо. Як не бреше – повезли зразу в ресторан. І годують на дурняк і шанують гада: Як же ж, чинний рекордсмен, славнозвісний пан! Тут не жалкий бутерброд, що в купе з утра їв: Кращі страви Капустяк підміта – хрум-хрум! А обабіч за столом трєнєр Посилаєв І дівча-перекладач компаньєро Шкрум. А готельні номери, а авто к порогу, Заграничні паспорти! Все давно чека. Тільки що не під оркестр з маршем на дорогу Провожає весь народ в путь Капустяка. Навіть в аеропорту, де людину котру Перевірять десять раз перш, ніж пропустить, А спортсменам – ні хрєна! Прямо без досмотру Із машини – у літак мало не за мить. Гарні крісла в літаку! А м’які, як постіль. Аж незчувся Капустяк, що уже летить (Ще й дівча-перекладач півгодини поспіль Болоболить, не стуля рота ні на мить). Тільки врешті задрімав: чує – десь позаду Голосить на весь салон здоровенний жлоб: «Всім сидіти по місцях! Рушим до Багдаду. А хто сіпнеться, тому зразу – кулю в лоб». А ще другий терорист, трохи старший віком, До кабіни літака у цей час проліз І пілоту за кермом з диким видом тика Здоровенний пістолет мало не під ніс. Тут всі разом почали хто кричать, хто плакать. Хто – бандитів матюка в бога душу мать, А дівча-перекладач (мабуть, з переляку) По іспаньскі цокотить, що – не розібрать. От халепа! Як же буть? Що робити має? Зирк на трєнєра. Овва! Деж він є? Нема! Тут миттєво Капустяк рішення приймає: Вже ідею рятівну на умі трима. Поки там якийсь дідок щось кричав бандиту, Непомітно Капустяк до кишені – шасть. Він, бач, з дому прихопив шашку динаміту (Для рибалки – міркував – сама лучша снасть). І підводиться герой з шашкою в руці лиш, Що до пуза притиска, і гукає так: «Кинь, падлюко, автомат, бо як в мене вцілиш – Динамітом рознесе на шматки літак!». Терорист на мить закляк: не чекав же, звісно, Від якогось шмаркача дій таких крутих. Тут іззаду хтось його як по шиї трісне! А щоб мало не було – хрясь іще й під дих! То нагоди в слушну мить доброї не згаяв І поганцю не на жарт підновив портрет З кулака і з носака трєнєр Посилаєв, Що до цих іще подій виліз в туалет. І вже вдвох з Капустяком, відновивши сили, З автоматом на руках майже без труда Зразу й другого того запросто скрутили: Він в кабіні й не чекав, що прийшла біда. Що тоді розпочалось! Кинувся героїв Обнімать та цілувать кожен пасажир: Таки справді Капустяк славне діло скоїв І подяку, як не глянь, чесно заслужив. Тут, конєшно, той літак поверта в столицю. Терористів, кому слід, на руки здали. А спортсменам нашим двом ледь не перші лиця Виголошують слова шани і хвали. Як ти кажеш? На турнір? Ні, писали в пресі, Що фізично Капустяк хоч і здоровяк, Та, мовляв, перебува у нервовім стресі, Що рибалити як слід вже не дасть ніяк. І за тиждень до села приїжжає Сашка. Довелось-таки в Москві кілька днів пожить – Бо прийшлось давать одвіт, як це в нього шашка Динаміту в літаку винайшлась в ту мить. Що він там розповідав, що писав в анкетах – Він про те нам не казав навіть під сто грам. Люди чули – по таких човгав кабінетах, Де Господь не приведи побувати нам. Отакий от получивсь детективний трілер! Потім з’їздив Капустяк ще й у Вашингтон, Де вручав йому якийсь Перець де Куїлер Срібну пам’ятну медаль від лиця ООН. А случись кому із нас – кожен би так само Ні держави, ні села не зганьбив би там. А не те, як в наші дні київське «Динамо»: Що тим неграм наш футбол, що ті негри – нам! А-а, поганці, нічим крить? Правда очі коле? Що країну, що гравців продали за гріш! Ви своїх Капустяків виведіть на поле: Наші гратимуть за тих чорних мавп не гірш!
|