1. РОЗПОВІДЬ МИКИТИ МАТВIЙОВИЧА КОЛОМIЙЧЕНКА, ОРДЕНОНОСЦЯ, ПЕНСІОНЕРА КОЛГОСПУ "ПЕРЕМОГА", ПРО ТЕ, ЯКИЙ ВИД СПОРТУ ВІН ОСОБИСТО ВВАЖАЄ НАЙКРАЩИМ
Так про що в нас мова йде? Про престіж держави?
Що без спорту вимира місто і село?
От послухайте, либонь, про давнiшнi справи:
Я усю вам розкажу правду, як було.
Ще в Петровича тодi не було онука...
Це коли соцiалiзм розвивався вглиб.
А пiд яром, за селом, де тепер багнюка,
Був ставок, i став колхоз в ньом розводить риб.
Ну, там, люди – хто казав: голова дурiє
(Вiн людина був пряма, хоч i не м'яка).
Це у нього, бач, була iз дитинства мрiя:
Все село нагодувать рибою з ставка.
Поки риба пiдросте – пильнували строго:
Щоб нiякий браконьєр (знаєте ж, у нас!)
Це вже в нас такий народ, що вже не без того...
Що ви кажете? Про спорт? Так оце ж, як раз.
Я й кажу: пiд Новий рiк кличуть нас на свято.
Голова дає наказ: воду всю спускать,
Риб отих переловить i у кожну хату –
Скiльки прийдеться – усiм порiвну роздать.
Ну, громада – до ставка. Узяли пiдводу
(А вже лiд на бережку, бо воно ж – зима),
Воду випустили геть. Ходимо по льоду.
Де та риба? Хоч убий – нi чорта нема!
Аж малий Золотарьов (вiн ще був – дитина,
Щось там вештавсь на ставку) – вiн i розказав,
Що Сашко Капустякiв за якусь годину
З ополонки дiжки три риби натаскав.
Як почули новину – очманiли люди:
Щоб отак-от ошукать цiлеє село!
Що ви кажете? Про спорт? Хлопцi, далi – буде.
Я ж розказую усю правду, як було.
Всі негайно – до Сашка. Той – лежить у лiжку.
"Хворий, – каже, – через це й збори пропустив".
Ми – шукати. А в льоху – з рибою три дiжки.
Вiн, паскуда, огiркiв зверху натрусив!
Коб не мiлiцiонер – Сагаян Микола –
Вже б тому Капустяку й нам би з ним – хана!
"Хлопцi! – каже,– не чiпать! Сперше – протокола,
Треба ж зважить, скiльки вкрав клятий сатана".
Де взялися й терези (ледь я не стетерiв).
Ставим пiдписи свої, раз такi дiла,
Що той нелюдь наловив двадцять п'ять центнерiв
Вiсiмнадцять кiлограм й зверху пiвкiла!
Тут уже Капустяку ми набили рожу.
Щоб-таки на другий раз вiн, падлюка, знав!
Що ви кажете? Про спорт? Я ж оце пiдвожу.
Як ти думаєш? Про бокс? От i не вгадав!
Ну, то треба ж протокол везти до району.
А воно ж пiд Новий рiк, хто б оце схотiв?
Та, спасибi, пiдрядивсь (був такий в нас) Кльонов:
Вiн на свята повз район їхав до батькiв.
Голова йому за це виставив пiвлiтру.
Ще й вiд себе Сагаян – пляшку первача
(Вiн був хлопець не дурний, мав-таки макiтру.
Та й по бабах був ходок, арм'янин хоча).
Далi Кльонов – на мопед, i – вперед, а ми ще
Десь iз тиждень не могли вгамувати гнiв.
Хай же сплатить сучий син штрафу хоч пiвтищi!
(Це, як брать по тих часах – двiстi трудоднiв).
От ви думаєте: спорт – вимпели, медалi...
Та воно ж – не с потолка, от у чому ж рiч!
Та нiякий не спiдвей, слухайте вже далi.
А куди нам поспiшать? Он, надворi нiч.
Ну, за тиждень чи за два раптом iз району
На трьох "Волгах" приїзжа к нам Совєцька Власть.
Сам товариш Пушкарьов собствeнной пeрсоной.
"Скiльки,– каже, – не дзвоню – не працює связь".
(Звiсне дiло, телефон – вiн-то, може, й дирка,
Та в конторi ж по святах нiкого нема.
А дєжурною у нас, як iзвєстно, Чмирка.
Вона взимку i тепер трубку не знiма).
Пушкарьов до голови: врємeнi, мол, нєту,
Дєскать, бистрeнько лаштуй хоч який пiкнiк.
"Познайомтеся – оце з Держспорткомiтету
Спецiально в гостi к вам чинний представник."
Той з машини вилiза, руку всiм потицькав
(Кожен думає собi: цей чого припер?).
А у Києвi тодi ще сидiв Щербицький,
А вже в областi – усi тi, що i тепер.
Представник пузатий був i за вiком дрєвнiй
(Та вони там всi такi: звiсно, Госкомспорт).
"Гдє той, – каже, – чемпiон з вашої дєрєвнi,
Що недавно встановив свiтовий рекорд?"
Голова оторопiв, лупає очима
(В нас хiба що у футбол бiгають малi) –
Не второпає нiяк, що то за причина?!
Звiдки взявся чемпiон в нашому селi?
Тут, спасибi, Пушкарьов-таки вставив слово
(Бо нiхто ж не доганя, куди гiсть веде).
"Це про той чемпiонат з подльодного лову,
Що оце ми провели, – каже, – мова йде".
І, сказавши, посмiхнувсь, дивиться навколо.
Що це, думає, народ якось попритих?
"То хiба не ваш земляк, згiдно протокола,
На змаганнях наловив риби бiльше всiх?".
Голова як це почув – так i захолонув:
Вiн уже по цих словах зразу все вгадав.
Воно й справдi, вийшло так, що розтяпа Кльонов
У районi документ не туди вiддав.
Потiм Кльонов нам i сам пiдтвердив, по сутi,
Що менти та прокурор десь були п'янi,
Вiн потикавсь – кабiнет, там табличка – "Суддi".
- Чи не вам ось протокол? А один: "Менi".
А вже далi той суддя, видно, не провєрив,
Що бумага ж не про те, не про спорт була!
Вiн i пише: "Капустяк. Двадцять п'ять центнерiв
Вiсiмнадцять кiлограм й зверху пiвкiла".
А як стали роздавать лаври та дипломи,
Викликають: Капустяк! – а його ж нема.
Бо ж насправдi  у цей час вiн у себе вдома
Пiсля всiх отих дiлов лiки принiма.
Головний iще суддя каже : "Дуже жалко,
Що героя своєго не вида народ.
А тєм болєє, такий видатний рибалка!
Ну, та був би рєзультат – слава нє уйдьот".
I вже про Капустяка пишуть всi газети.
Сперше – Київ та Москва, далi – закордон.
I вже їде представник з Держспорткомiтету:
Отакий, мовляв, у вас славний чемпiон!
Голова перелякавсь. Дуранину поре:
"Нинi,– каже, – Капустяк трохи не теє...
Вiн, бач, травму получив на розминцi вчора,
То ж звиняйте – не прийде: з лiжка не встає.
А що, звiсно, рекордсмен з подльодного лову,
Так пишаємось усi славним земляком.
Прєдложенiє таке: пройдем у столову,
А вже потiм i медаль вручимо, й диплом".
Пушкарьов на те пристав, представник – так само,
I хто з ними там були – чоловiка з п'ять.
А в столовiй вже давно – полная програма:
I поїсти, що Бог дав, i пляшки стоять.
А вже далi що було – пам'ять не вдержала.
Бо за кожні п'ять хвилин – новий тост: гагах!
Як вручали ту медаль, гостей проводжали –
Це вже мало хто стояв на своїх ногах.
Я до чого це веду (от хоч би й по спорту!):
Не послiдня в тому рiч, хто бiля керма.
А конкретно говоря, ну його всьо к чорту!
Краще, хлопцi, за футбол в свiтi гри нема.

ПРОДОВЖЕННЯ РОЗПОВІДІ МИКИТИ МАТВІЙОВИЧА,
ВЕТЕРАНА, ОРДЕНОНОСЦЯ, БРИГАДИРА, А НИНІ ПЕНСІОНЕРА КОЛГОСПУ “ПЕРЕМОГА”, ПРО ТЕ, ЯКИЙ ВИД СПОРТУ ВІН ОСОБИСТО ВВАЖАЄ НАЙКРАЩИМ
А ну, хто там задрімав?  Хай прочистить вуха!
  Це ж не басні, а розказ про минулі дні.
  Раз пішла вже річ про спорт, то нехай послуха
  (Де тут, бачив, був стакан? А плесни й мені).
Значить, став наш Капустяк самим луччим в світі.
З честю, значить, увійшов до спортивних лав.
Сам товариш Пушкарьов у своєму звіті
Про цей успіх у Москву відрапортував.
  Що ти либишся, малий? Думаєш, брешу я?
  То були такі часи, аж не вірю й сам:
  Як начальство доповість, як відрапортує, –
  Значить, так воно й було. Так собі й затям.
Правда, вийшла для людей нібито й образа:
Ні за що Капустяку шана і хвала.
Ну, та він нам могарич виставив, зараза,
А на закусь же якраз риба і пішла.
  От, здавалося б, і все. Драма чи не драма,
А вже, буцімто, й дійшла справа до кінця.
Коли раптом – на тобі, телефонограма!
Голова як прочитав, аж зламав стільця
(Чи то ноги віднялись – на секунду, звісно, –
Чи друга яка біда, не скажу зараз,
Тільки бухнувсь, як стояв, а стілець як трісне!).
Виявляється, прийшов з області приказ:
  Щоб збирався Капустяк рейсом через Вєну
  На змагання у Мадрид (в отакенну даль!),
  А до нашого села їде по обмєну
  Видатний тореадор Сергіо Надаль.
Аж затіпавсь голова: отака засада!
Верещить, немов схопив голі провода:
“Де той клятий Сагаян?! Придушив би гада:
Через його протокол нам оця біда!
  Що одне – Капустяка треба відправляти
  (Десь там зуби повставлять, вудок накупить),
  Так ще й Сергіо Надаль, трясця його мати,
  Видатний тореадор в гості приїздить!
А на носі ж посівна. Тута не до сміху.
Щоб ще ж потім зимувать з брюхом не пустим.
Треба їхать у район. В область треба їхать!
На хрєна нам той Надаль, дайте запчастин!”
  І з добрячим матюком на шофера гримнув,
  Щоб машину підганяв, та мерщій, бігом!
Їхав злий, а повернувсь – кволий, як та гривня.
І – ні слова. Бух за стіл, дудлить самогон.
Так, між іншим, і спортсмен: виступить погано –
І порушує режим, хто уже як звик.
Видно, десь там голова получив догану.
Та таку, що взагалі проглотив язик.
  Ніч минає – він все п’є. Тільки десь опівдні
  Перша чутка по селу все ж таки пройшла.
  Що, мовляв, вопрос рєшон не на нашім рівні
  І не нашого ума ці, мовляв, діла.
Що ти кажеш? Капустяк? То – отдєльний случай.
Як він їздив – ми спєрва визнали з газет.
Хто там плига у кутку? Ти б  послухав лучче.
А-а, не терпиться – то йди. Знаєш, де клозет.
  Ну, так, значить, той Надаль вже ось-ось приїде.
  Коли в гості, ще б так-сяк: нам не в перший раз.
  Але ж мусим готувать у селі кориду,
  Щоб він мав де показать свій високий клас!
Сам-то він везе костюм, шляпу та мулєту,
Ще й загострені такі на кінці дроти.
Нам же – виставить бика гостю на котлєту
І вмєстітельний пустир тином обнести.
  (Обнести, не обнести... Щоб не мудрувати:
В нас коров’ячий загон тут же, край села.
Огорожу підновить, кізяки зібрати,
По начальству доложить – от і всі діла).
Із району нам піску підвезла держава.
Розкидали, розгребли – з цим як раз простіш.
Але ж виставить бика – то вже інша справа!
А відпертися ж ніяк: йдеться про прєстіж.
  І ніхто нас не пита: в силі ми, не в силі,
  У начальства всіх розмов, знаєте ж: “Давай!”.
  А у нас на весь колхоз один бик – Василій.
  Правда, діло своє знав: справний був бугай.
Тут народ уже підняв галас аж до неба.
Навіть дід Четвериков владу матюка:
А корів хто буде крить, як прийде потреба?
Сам товариш Пушкарьов? Не дамо бика!
  Ще б корову чи козу, тільки щоб не дойні
(Ну, повернеться ж отой чортів Капустяк!).
В общєм, того ж таки дня з’їздили до бойні
І привозять бугая (Звісно, не за так.
Бо ж його другий колхоз здав уже на м’ясо.
Це вже лічно голова упросив якось,
Що, мовляв, заб’єм самі і найближчим часом,
Не хвилюйтесь, віддамо м’ясо, шкуру й кость).
  А тим часом на селі калатня чимала.
  Ще ж такого не було, що вже да – то да.
  Не студентів бо везуть: це вже, як попало,
  Ні селить, ні годувать, бач, не випада.
Хто це квакнув “Дєд, бистрєй”? Ач, яка ти скора!
Май терпіння. Все в свій час розкажу, не плач.
Звісна річ, не про бика – про тореадора.
Да, приїхав, ще й не сам – з ним перекладач.
  Ну, і наших до хрєна, вплоть аж до спецназу.
Може й лишні серед них –  то вже річ така…
А Сєрьога (ми його так прозвали зразу)
Пєрвим дєлом захотів глянуть на бика.
Глянув – лучче б не глядів! В нього – очі з лоба:
Я вам що тут, новачок? Не стерплю образ!
Нєвозможно, до чєво тощая худоба!
Сколько стран ісколєсіл – віжу в пєрвий раз.
  Голова йому: “Та ні, в нашого народа
  Жодних сумнівів нема в тім, що ти – мастак.
  Що ж касається бика – то така порода.
  В нас колхозні геть усі виглядять отак.”
Хто ото весь час бубнить? Андрюшкова, Катька!
(От же ж, господи прости, виросла глиста!).
Дай же ж людям розказать, це ж про твого батька.
Ой, діждешся, я йому відішлю листа!
  Да, іще одну дурню меншого масштабу
  Мало-мало не забув вам доповісти:
  На той час нам підвезли з обласного штабу
  Різних марок сотні дві й підписні листи
(Це – щоб людям повступать в общества защити,
Там, і миру, і дітей, і казна-чого,
І буквально за два дні все розпространити
Й поздавати по рублю всім до одного.
  В нас держава на той час, хоч яка не сильна,
  Просто так чомусь віднять гроші не могла:
  Ні, вступи та розпишись, ніби добровільно,
  Та ще й взноси позбирай з усього села.
То ж, як сів наш голова із гостями пити,
З ним були оті листи, й марки, і казна…
Як Сєрьога опинивсь в Общєствє защити,
А тєм болєє – тварин, так ніхто й не зна.
В рєзультаті, як усі повставали вранці,
Тут-то наш тореадор протрезвів умить:
"Так тепер мені, – кричить, – долг і честь іспанця
(Розписався ж!) жодну тварь тронуть не велить!
І йому ж не поясниш, що те все – дурниці,
Всі ті марки та листи: він не поніма!
Та й не слуха, ще й сказав: дасть тому по пиці,
Хто іспанську їхню честь за ніщо трима.
От біда! Тореадор – хлопець благородний,
Но своєї ж голови іще більше жаль:
Бо вже діло на скандал тягне міжнародний,
Що пропав тореадор Сергіо Надаль!
І чого не виступа, і куди він дівся…
Що ж утнути, щоб із нас спросу не було?!
І додумались-таки: хай би він женився
Й переїхав назавжди жить до нас в село.
Ну, а далі ви й самі знаєте без мене:
Як іспанський фахівець був у нас в гостях,
Як мгновєнно закохавсь в Андрюшкову Лєну
(Перша дівка на селі, й він був холостяк).
По весіллі їм колхоз виділив хатину, –
Це вже років через два в город подались.
В гості – їздять. Чи самі, чи пришлють дитину.
Теж красавиця росте. Катька, покажись!
Що то є спортивна стать! Вже ж її не купиш.
Взагалі, як річ про спорт (та помовч, стара!),
Жаль, “Динаму” в УЕФА знов дістався кукіш…
Ну, та все одно, футбол – краща в світі гра!

ЗАКІНЧЕННЯ РОЗПОВІДІ МИКИТИ МАТВІЙОВИЧА КОЛОМІЙЧЕНКА, ОРДЕНОНОСЦЯ, БРИГАДИРА, А НИНІ ПЕНСІОНЕРА КОЛГОСПУ «ПЕРЕМОГА», ПРО ТЕ, ЯКИЙ ВИД СПОРТУ ВІН ОСОБИСТО ВВАЖАЄ НАЙКРАЩИМ
Дорогі товариші! Маю ще два слова
(Та який тобі отут врємєнной ліміт?).
Це ж про те, як наш колхоз Сашку-риболова
По вказівці посилав на турнір в Мадрид!
  Що спочатку Капустяк за свій вчинок подлий
  Від начальства із Москви получив медаль, –
  Так тепер його іще на спортивний подвиг
  Посилають за кордон. Грошей їм не жаль!
І кого ж? Капустяка! Чи других не видно?
А вже ж як його тоді голова просив,
Щоб державу та колхоз був представив гідно,
Щоб паскудну свою суть десь не проявив.
  І щоб лишнього слівця не сказав нікому,
  І який з собою брать в дальню путь вантаж –
  Це товариш Васильчук, секретар парткому,
  Перед виїздом провів строгий інструктаж.
Взяв герой наш добру снасть, пляшку вітаміна,
Курку, сала, огірків, кілька цибулин,
Та й поїхав, та й пої… (як писав Тичина,
Видающійся поет і громадянин).
  З пересадками два дні плентавсь через Київ
  (Транспорт був у ті часи гірший, ніж тепер).
  Всі харчі і вітамін по дорозі виїв,
  Аж нарешті й до Москви поїздом допер.
А столиця вже його зустрічає радо.
Як не бреше – повезли зразу в ресторан.
І годують на дурняк і шанують гада:
Як же ж, чинний рекордсмен, славнозвісний пан!
  Тут не жалкий бутерброд, що в купе з утра їв:
  Кращі страви Капустяк підміта – хрум-хрум!
  А обабіч за столом трєнєр Посилаєв
  І дівча-перекладач компаньєро Шкрум.
А готельні номери, а авто к порогу,
Заграничні паспорти! Все давно чека.
Тільки що не під оркестр з маршем на дорогу
Провожає весь народ в путь Капустяка.
Навіть в аеропорту, де людину котру
Перевірять десять раз перш, ніж пропустить,
А спортсменам – ні хрєна! Прямо без досмотру
Із машини  – у літак мало не за мить.
Гарні крісла в літаку! А м’які, як постіль.
Аж незчувся Капустяк, що уже летить
(Ще й дівча-перекладач півгодини поспіль
Болоболить, не стуля рота ні на мить).
Тільки врешті задрімав: чує – десь позаду
Голосить на весь салон здоровенний жлоб:
«Всім сидіти по місцях! Рушим до Багдаду.
А хто сіпнеться, тому зразу – кулю в лоб».
А ще другий терорист, трохи старший віком,
До кабіни літака у цей час проліз
І пілоту за кермом з диким видом тика
Здоровенний пістолет мало не під ніс.
Тут всі разом почали хто кричать, хто плакать.
Хто – бандитів матюка в бога душу мать,
А дівча-перекладач (мабуть, з переляку)
По іспаньскі цокотить, що – не розібрать.
От халепа! Як же буть? Що робити має?
Зирк на трєнєра. Овва! Деж він є? Нема!
Тут миттєво Капустяк рішення приймає:
Вже ідею рятівну на умі трима.
Поки там якийсь дідок щось кричав бандиту,
Непомітно Капустяк до кишені – шасть.
Він, бач, з дому прихопив шашку динаміту
(Для рибалки – міркував – сама лучша снасть).
І підводиться герой з шашкою в руці лиш,
Що до пуза притиска, і гукає так:
«Кинь, падлюко, автомат, бо як в мене вцілиш –
Динамітом рознесе на шматки літак!».
Терорист на мить закляк: не чекав же, звісно,
Від якогось шмаркача дій таких крутих.
Тут іззаду хтось його як по шиї трісне!
А щоб мало не було – хрясь іще й під дих!
То нагоди в слушну мить доброї не згаяв
І поганцю не на жарт підновив портрет
З кулака і з носака трєнєр Посилаєв,
Що до цих іще подій виліз в туалет.
І вже вдвох з Капустяком, відновивши сили,
З автоматом на руках майже без труда
Зразу й другого того запросто скрутили:
Він в кабіні й не чекав, що прийшла біда.
Що тоді розпочалось! Кинувся героїв
Обнімать та цілувать кожен пасажир:
Таки справді Капустяк славне діло скоїв
І подяку, як не глянь, чесно заслужив.
  Тут, конєшно, той літак поверта в столицю.
  Терористів, кому слід,  на руки здали.
  А спортсменам  нашим двом ледь не перші лиця
  Виголошують слова шани і хвали.
Як ти кажеш? На турнір? Ні, писали в пресі,
Що фізично Капустяк хоч і здоровяк,
Та, мовляв, перебува у нервовім стресі,
Що рибалити як слід вже не дасть ніяк.
  І за тиждень до села приїжжає Сашка.
  Довелось-таки в Москві кілька днів пожить –
  Бо прийшлось давать одвіт, як це в нього шашка
  Динаміту в літаку винайшлась в ту мить.
Що він там розповідав, що писав в анкетах –
Він про те нам не казав навіть під сто грам.
Люди чули – по таких човгав кабінетах,
Де Господь не приведи побувати нам.
  Отакий от получивсь детективний трілер!
  Потім з’їздив Капустяк ще й у Вашингтон,
  Де вручав йому якийсь Перець де Куїлер
  Срібну пам’ятну медаль від лиця ООН.
А случись кому із нас – кожен би так само
Ні держави, ні села не зганьбив би там.
А не те, як  в наші дні київське «Динамо»:
Що тим неграм наш футбол, що ті негри – нам!
  А-а, поганці, нічим крить? Правда очі коле?
  Що країну, що гравців продали за гріш!
  Ви своїх Капустяків виведіть на поле:
  Наші гратимуть за тих чорних мавп не гірш!