Максим Кабір

Коли був я малим, мене без провини
Били однолітки. Тіла частини
Розбиті були. Особливо хріново
Було, коли бив мене хлопчик Вова.
У Вови був інтернатський досвід,
Я його часто прохав: «Може, досить?»,
Та він і не слухав, місив, ніби тісто,
Як, Боже, ненавидів я дитинство!
До весілля загоїлись рани, правда.
Тепер я локально відомий автор,
Як пишуть в газетах всілякі там лосі,
А Вова сколовся.
Вова вколов у вену гидоту.
Двинув коні Вова в суботу.
Про мертвих – добре або на крайняк…
Ідіть ви до дупи за цей порожняк!
Вова сконав пів на другу рано.
ЯК ТОБІ СМЕРТЬ, ВОВАНЕ?
Турецький «рибок», поголений череп.
Вову смакують черви.
Сусідам часи закінчились собачі.
Вову жере хробаччя.
Трішечки сумно, але не плачевно.
Вову з’їдають черви.
Тілько ночами судоми зводять
На думку, що може ожити Володя,
На думку, що я першокласник знову
І буде з мене знущатися Вова.
Не те, щоб земля була тобі пухом,
Просто лежи, як лежиться, братухо.
Але коли буть максимально злісним,
То най тобі буде темно і тісно,
То най від страху пітніють яйця,
Як спершу і в мене. Боржок віддався.
Боржок віддався, і згасло світло.
Хавайте, черви. Хороше їдло.