37-річний хлопець
в напівтемній високій кімнаті
вікна якої виходять
у київський дворик
з трьома каштанами і дикою грушею —
Це — я
з кімнати чи кухні дивлюся
на єгипетську амбасаду
на довгі вікна в дореволюційних стінах
що відлунюють тріском наївних набоїв доби УНР
(до всього до будь-чого що тут зросло
пасує префікс «не»)
П-е-е-а-а-а-вел! — кричить хазяйка
Коли дзвонить найкраща жінка у світі
чиї очі
в які падав
не дають мені впасти в пекло
І ніхто мене тут не бачить
крім неї й Бога
книжка Еліота? — ну що там Еліот
так — якийсь Штонів знайомий...