37-річний хлопець в напівтемній високій кімнаті вікна якої виходять у київський дворик з трьома каштанами і дикою грушею — Це — я з кімнати чи кухні дивлюся на єгипетську амбасаду на довгі вікна в дореволюційних стінах що відлунюють тріском наївних набоїв доби УНР (до всього до будь-чого що тут зросло пасує префікс «не») П-е-е-а-а-а-вел! — кричить хазяйка Коли дзвонить найкраща жінка у світі чиї очі в які падав не дають мені впасти в пекло І ніхто мене тут не бачить крім неї й Бога книжка Еліота? — ну що там Еліот так — якийсь Штонів знайомий... |