1

ЇЇ  роздивлятись  найважче.  Бо  там
ти  краща  за  мене.  Лице
соковитіше.  Гнійним  бинтам
тебе  не  дістати.  Це
ще  прийде  нескоро.
І  начебто  німо  кричить  "Не  приходь"
відсутність  усмішки.  Та  зором
сповільнені  кадри  прискорить  Господь.
І  враз  перекотить  "було"  в  "не  було",
а  Старість-самиця  майструє  кубло,
що,  власне,  для  неї  –  звичка,
щоб  тільки  на  глянці  –  вічно  –
в  обрамленні  подруг…

Ніхто  з  вас  не  зна,
як  знімок  з"їдатиме  зла  жовтизна.

2

Може,  це  рік.  Новий.  Може,  народження
День  у  когось  із  хлопців.  Хоча  навряд.
Пляшки  –  однакові,  більш,  ніж  схожі,
рівно,  як  берізоньки,  в  ряд…
У  нас  не  так.  До  столу  не  треба  свята.
Зараз  дівки  не  такі  урочисті.
Ви  сідали  з  нагоди,  а  ми  –  бухати,
залити  собою  червоні  числа.

…Розчиняються  коси  у  давнім  темнім  повітрі
довоєнному.  Спрагло  крадемо
все,  що  блимає  нам  крізь  титри.
Бо  показане  є  неправдою.

3

А  цю  –  дарувала  котрась  із  дівчат.
Вона  збереглась.  Виразна,
хоча  й  чужа…Не  знаю,  з  чого  почать…
Їх  одинадцять.  Чи  десять.  Відразу
я  помічаю  –  сестри.  Різні  за  зростом,
схожі  очима  й  одягом.  Жодна
не  сяє  мудрістю  літ,  не  просить
часу  для  зосередження.  Мода
їх  обійшла,  як  і  надія  на
шлюб  з  офіцером  (перша  ознака  раю).
Кожна  мов  світлом  наділена.
Брат  примостився  скраю.

4

Глибину  його  книги  мені  перевірити  зась.
Так  і  лишилась  чорною,  невідомою.
Ти  в  чому  йому  клялась  (не  клялась)?
Адже  найдовша  дорога  –  та,  що  веде  із  дому.
Це  так  нудно,  коли  не  кидав  і  не  дурив
(ти  горда  –  на  жодних  плечах  не    висіла).
…А  потім  під  ребрами  довго  кипів  нарив,
і  сукня  була  буденною,  не  весільною.
І  більше  –  ніяких  у  світі  див,
сопливі  двійнята ,  тепла  нестача.
…Життя,  як  поганий  контрацептив,
Довгих  роздумів  не  пробачить.