| 1 
 ЇЇ  роздивлятись  найважче.  Бо  там
 ти  краща  за  мене.  Лице
 соковитіше.  Гнійним  бинтам
 тебе  не  дістати.  Це
 ще  прийде  нескоро.
 І  начебто  німо  кричить  "Не  приходь"
 відсутність  усмішки.  Та  зором
 сповільнені  кадри  прискорить  Господь.
 І  враз  перекотить  "було"  в  "не  було",
 а  Старість-самиця  майструє  кубло,
 що,  власне,  для  неї  –  звичка,
 щоб  тільки  на  глянці  –  вічно  –
 в  обрамленні  подруг…
 
 Ніхто  з  вас  не  зна,
 як  знімок  з"їдатиме  зла  жовтизна.
 
 2
 
 Може,  це  рік.  Новий.  Може,  народження
 День  у  когось  із  хлопців.  Хоча  навряд.
 Пляшки  –  однакові,  більш,  ніж  схожі,
 рівно,  як  берізоньки,  в  ряд…
 У  нас  не  так.  До  столу  не  треба  свята.
 Зараз  дівки  не  такі  урочисті.
 Ви  сідали  з  нагоди,  а  ми  –  бухати,
 залити  собою  червоні  числа.
 
 …Розчиняються  коси  у  давнім  темнім  повітрі
 довоєнному.  Спрагло  крадемо
 все,  що  блимає  нам  крізь  титри.
 Бо  показане  є  неправдою.
 
 3
 
 А  цю  –  дарувала  котрась  із  дівчат.
 Вона  збереглась.  Виразна,
 хоча  й  чужа…Не  знаю,  з  чого  почать…
 Їх  одинадцять.  Чи  десять.  Відразу
 я  помічаю  –  сестри.  Різні  за  зростом,
 схожі  очима  й  одягом.  Жодна
 не  сяє  мудрістю  літ,  не  просить
 часу  для  зосередження.  Мода
 їх  обійшла,  як  і  надія  на
 шлюб  з  офіцером  (перша  ознака  раю).
 Кожна  мов  світлом  наділена.
 Брат  примостився  скраю.
 
 4
 
 Глибину  його  книги  мені  перевірити  зась.
 Так  і  лишилась  чорною,  невідомою.
 Ти  в  чому  йому  клялась  (не  клялась)?
 Адже  найдовша  дорога  –  та,  що  веде  із  дому.
 Це  так  нудно,  коли  не  кидав  і  не  дурив
 (ти  горда  –  на  жодних  плечах  не    висіла).
 …А  потім  під  ребрами  довго  кипів  нарив,
 і  сукня  була  буденною,  не  весільною.
 І  більше  –  ніяких  у  світі  див,
 сопливі  двійнята ,  тепла  нестача.
 …Життя,  як  поганий  контрацептив,
 Довгих  роздумів  не  пробачить.
 
 
 
 |