Доброму часу двічі не бути, тому душі розсічу білі пути і подолаю халепу і страхи, а потім подамся в монахи. Геть з мого даху скажений вітер! Птиця строїть комизу в криниці. Білими нитками шиті чорниці. Розпукли очиці – рожеві суниці, після темниці, після блудниці. Геть з мого гаю скажений вітер! Ти вже їй душу не розсічеш, і словом велике життя не взрічеш. Серце не гріє, не б’є джерелом, з гонором й ревом ти не герой. Геть з мого раю скажений вітер! Мара в печінку в’їлася салом, очі вилазять наверх лоба жахом. Муки, Дрочиловій, грають онуки, зміюки не має гірше гадюки. Геть з мого саду скажений вітер! Сам собі граю, сам собі скачу, Захочу пробачу, захочу завважу. Все без докору совісті кину, сам собі буду терти спину. Геть з мого краю скажений вітер! Мокро згорів, і ледь під інстинкти викрутив дзигу сонця світинки. Ой, не забуду всі небезпеки, ясним вогнем згорають бабехи. Геть з мого хламу скажений вітер! Персте, боюсь у Бога за пазухою, Версте, боюсь блудитися жагом. Як делікатно граєш на нервах. Безсмертно лукава грає в стервах. Геть з мого яру скажений вітер! Переживаю голос у горлі, і у три сили б’ю в груди голі. Геть з мого ставу скажений вітер! Тут саме яйла руйнує море, і під горою скисає горе, у жилах якого розшарпані нерви. СУзір'я зірок - арени, афери. Геть з мого неба скажений вітер! Страшена ярість на горизонті! Відвертим полум’ям грають понти. Грають жарти від пупа думок, в'яне уява від галушок… Доброму часу двічі не бути... |