Менi було уже чимало,
Коли розхристане життя
Мене ламало – не зламало,
I не вiднесло в небуття.
Та не завело у недолю,
Де сивий гнiт додолу гне,
I не розкидало по полю
Кiстками бiлими мене.

I вперте серце буде битись
В тоненьких грудях назавжди,
Бо нi повiситись, нi спитись
Я вже не зможу вiд бiди.
I вiршам вже замало цього –
На небо променем зiйти,
Менi в собi замало Бога –
Я хочу в вас Його знайти.

Я буду жити тут, де квiти
Ростуть у свiт з дитячих рук,
I де не знають Божi дiти
А нi опiк, а нi порук.
I де менi, як тiй дитинi,
Щасливим бути ради вас,
Коли в кожнiсiнькiй людинi
Себе побачу я не раз.