Нездійсненне

           1.

Ти знаєш про волю
доки час не зганьбив спогадів
знаєш

покривлені прутики клітки
ще вишукані
ще золоті

ще готичний запах
витає
у нездійсненному

високо під стелею
небо

ще пам’ятаєш
доки час не зганьбив спогадів
знаєш

кам’яні брили
оживають
доки мовчиш
серцем мовчиш
притаївшись
у пітьмі
розмовляють
соромливо ховаючи лиця
із вичікуванням
і неспокоєм
залізні звуки
ковтаєш

Доки час
не зганьблює спогадів
живеш і дихаєш
у півтемряві



        2.

У півтемряві
народжується вечір
із п’яною попелюшкою
в долонях.

Починається казка.
Задавнена і мутна.
Випростується дзеркало
як пергамент
у пітьмі
шарудить
вростають сосни
глибоко
гіллям у літери
затуляють вікна
прозорі як сніг
їхні душі
стоять на варті
прозорі
оази молитв
за нами у вирій
зібралися.
Тільки ж ми стоїмо
серед вечора
із п’яною попелюшкою
на руках
як коханням
коли немає
куди втекти
стоїмо.

        3.

Стоїмо
на високому березі
чекання

омиває наші ноги

молочно-біла весна
назустріч
пливе

омиває наші очі

вогкий туман
полонений сонця
скільки слів
йому залишилось
змовчати

між нами

а поки
сяйливі молюски
зазирають очима
в ніч.

      4.

У ніч
довго боялись
прийти

а перед вечором
бігли

зіштовхувались
з перехожими
без кінця
дивувались
коли це встигли
повернутись назад

били в лице
мокрі краплі
спогадів
важкі попелясті хмари
засіли в волоссі
вітер
не розвіяв їх

а тільки
переливчасті кроки часу
дзвеніли на ратуші

босими.