Лілія ДемидюкНездійсненне (цикл)Нездійсненне 1. Ти знаєш про волю доки час не зганьбив спогадів знаєш покривлені прутики клітки ще вишукані ще золоті ще готичний запах витає у нездійсненному високо під стелею небо ще пам’ятаєш доки час не зганьбив спогадів знаєш кам’яні брили оживають доки мовчиш серцем мовчиш притаївшись у пітьмі розмовляють соромливо ховаючи лиця із вичікуванням і неспокоєм залізні звуки ковтаєш Доки час не зганьблює спогадів живеш і дихаєш у півтемряві 2. У півтемряві народжується вечір із п’яною попелюшкою в долонях. Починається казка. Задавнена і мутна. Випростується дзеркало як пергамент у пітьмі шарудить вростають сосни глибоко гіллям у літери затуляють вікна прозорі як сніг їхні душі стоять на варті прозорі оази молитв за нами у вирій зібралися. Тільки ж ми стоїмо серед вечора із п’яною попелюшкою на руках як коханням коли немає куди втекти стоїмо. 3. Стоїмо на високому березі чекання омиває наші ноги молочно-біла весна назустріч пливе омиває наші очі вогкий туман полонений сонця скільки слів йому залишилось змовчати між нами а поки сяйливі молюски зазирають очима в ніч. 4. У ніч довго боялись прийти а перед вечором бігли зіштовхувались з перехожими без кінця дивувались коли це встигли повернутись назад били в лице мокрі краплі спогадів важкі попелясті хмари засіли в волоссі вітер не розвіяв їх а тільки переливчасті кроки часу дзвеніли на ратуші босими.
|
2002 Львів Зі збірки "Піраміди з піску" (Париж-Львів-Цвікау, 2005) © Лілія Демидюк |