Якось я собі з обіду До кав'ярні йшов на каву, Як прийшло мені натхнення Написать статтю цікаву. І цікаву й дуже гостру. Га, тепер я буду смілий! Всіх одчищу, як годиться, Щоб одразу поніміли. "Хлопче! швидше кави шклянку Та перо мені й чорнило!" (Тут нема чого баритись, Як натхнення прилетіло.) Каву набік відсуваю, Папірцю дістав шматочки, І пішли собі з-під пальців Все нові, палкі рядочки. Що рядочок, то мов шпилька, Кожне слово б'є обухом. Всім змололось обскурантам, Що ворожим дишуть духом. Єзуїтам тут найперше Добре дав я на горіхи, Та й тверді з статті моєї Теж не матимуть потіхи. Не ласкаво теж звернувсь я До австрійського уряду, Що поміг тому, що й досі Наш народ зіставсь позаду. Все це вийшло дуже гостре І вельми патріотичне. О, вагу велику має В пресі слово енергічне! Ну, тепер і до друкарні. Молодець же я, нівроку!.. Але ще раз перегляну, Як воно вражає збоку. Гм... отут сторінка надто Єзуїтам неприємна... Тут виходить просто лайка. Чи не єсть вона даремна? Так, даремна: що тут думать? Я її зовсім одкину; То ж чернецтво; не годиться Лаять ангельського чину. Ну, а далі що? о, знову! Біс би взяв мою відвагу! Як же можна виявляти До твердих таку зневагу? Люд сторонній прочитає, Докоряти всім нам стане. Скаже: "Гляньте на русинів; Мабуть, серце в них погане!" Що тверді субсидій прагнуть, То не дуже ще нечесне, А різниця вся між нами В тім, що в них ім'я двуесне. Так, одкину й це, а краще Напишу: в своїй господі Ми бажаєм жити смирно З усіма братами в згоді! Ну, а далі що там вийшло? Що це! дух святий при хаті... Та за цю сторінку мало Рік пробути в казематі. Ні, вже краще все останнє Зачеркну. Чого жаліти! Боже! що б могли сказати І тверді, і єзуїти! А уряд! та він би, певне, Наложив пеню на мене. Ну й прийшла ж мені охота Отаке писать скажене! Ну, нічого: все поправлю. Скину всяку одвічальність І додам сторінок зо дві Про міцну свою лояльність. |