Якось я собі з обіду
До кав'ярні йшов на каву,
Як прийшло мені натхнення
Написать статтю цікаву.
І цікаву й дуже гостру.
Га, тепер я буду смілий!
Всіх одчищу, як годиться,
Щоб одразу поніміли.
"Хлопче! швидше кави шклянку
Та перо мені й чорнило!"
(Тут нема чого баритись,
Як натхнення прилетіло.)
Каву набік відсуваю,
Папірцю дістав шматочки,
І пішли собі з-під пальців
Все нові, палкі рядочки.
Що рядочок, то мов шпилька,
Кожне слово б'є обухом.
Всім змололось обскурантам,
Що ворожим дишуть духом.
Єзуїтам тут найперше
Добре дав я на горіхи,
Та й тверді з статті моєї
Теж не матимуть потіхи.
Не ласкаво теж звернувсь я
До австрійського уряду,
Що поміг тому, що й досі
Наш народ зіставсь позаду.
Все це вийшло дуже гостре
І вельми патріотичне.
О, вагу велику має
В пресі слово енергічне!
Ну, тепер і до друкарні.
Молодець же я, нівроку!..
Але ще раз перегляну,
Як воно вражає збоку.
Гм... отут сторінка надто
Єзуїтам неприємна...
Тут виходить просто лайка.
Чи не єсть вона даремна?
Так, даремна: що тут думать?
Я її зовсім одкину;
То ж чернецтво; не годиться
Лаять ангельського чину.
Ну, а далі що? о, знову!
Біс би взяв мою відвагу!
Як же можна виявляти
До твердих таку зневагу?
Люд сторонній прочитає,
Докоряти всім нам стане.
Скаже: "Гляньте на русинів;
Мабуть, серце в них погане!"
Що тверді субсидій прагнуть,
То не дуже ще нечесне,
А різниця вся між нами
В тім, що в них ім'я двуесне.
Так, одкину й це, а краще
Напишу: в своїй господі
Ми бажаєм жити смирно
З усіма братами в згоді!
Ну, а далі що там вийшло?
Що це! дух святий при хаті...
Та за цю сторінку мало
Рік пробути в казематі.
Ні, вже краще все останнє
Зачеркну. Чого жаліти!
Боже! що б могли сказати
І тверді, і єзуїти!
А уряд! та він би, певне,
Наложив пеню на мене.
Ну й прийшла ж мені охота
Отаке писать скажене!
Ну, нічого: все поправлю.
Скину всяку одвічальність
І додам сторінок зо дві
Про міцну свою лояльність.