змії виходять із нір у хрустких алюмініях,
змії самотньо виходять із нір проти ночі.
а змієборці вдягають хітони хітинові,
густо і тяжко сурмою підкреслюють очі.

змії кричать – їхні крики вже зібрано в глеки,
змії кричать – голоси застигають в повітрі.
потім їх, врешті, відносить далеко-далеко,
потім вони остаточно загубляться в вітрі.

а змієборці – тендітні лляні духовидці –
ці волоокі сини поколінь волопасів,
зміям важкими ступнями спотворюють лиця,
зміям ножами стинають розплетені пасма.

а змієборці – ці прапороносці затемнень –
зміям п’ять пальців заліза засаджують в тім’я.
змії кричать – в них тіла застрягають між темряв,
в пальців і ніг неймовірно підступних сплетіннях.

змії пульсують, стихають, гниють просто неба,
їхні тіла – мармурові щербаті колони,
а змієборці – маленькі криваві ефеби –
нігтями власні вузькі роздирають долоні.

в норах ще опієм тхне від загашених люльок,
в норах ще струни на скрипках тріпочуть. одначе,
хай іще тліють тіла, іще рани парують,
знов змієборці припухлі повіки малюють
траурним чорним – і плачуть і плачуть і плачуть.