Тетяна Аінова

Моїй квітці
(попередня версія)

Алое, світу флори дивний алігатор
із безліччю хвостів, гіркотою в крові!
Чи втішний затишок моя для тебе  хата?
Ми в фазі c’est la vie.
Ми в позі vis-a-vis.
Як гавкіт, телефон - на прив`язі болонка,
покірний слоник стіл
і, шафи на краю,
завмерла, наче рись, та стереоколонка
( напружила всю міць на голову мою) –                  
їх нечутлива плоть.                                                      
А ти в моїм звіринці,                                                                            
ледь голову схиливши, слухаєш мене…

Та дивне щось гряде. Воно уже чвариться,
запоною струмить, вогнем вологим дме.
Як щира відповідь на спроби мої в муці
Увійде, вічній тьмі руйнуючи парад, –
І сни відчиняться,
сувої розгорнуться
віщунською лускою риб’ячих свічад.

Коли каскад світів
врубає монітори,
очей минулих здобич – це мерзота й прах.
Від тебе схоронюсь за перламутром штори,
як в мушлю, у погорду втисну страх.
Тоді як зайвий скарб
я роздарю колишнє –
абсурдним буде суд і сміх жорстоких сил…
На те і заводжу в слова
тебе, мій ніжний
алое, квіточко колюча, крокодил.