Тетяна Аінова Моїй квітці (попередня версія) Алое, світу флори дивний алігатор із безліччю хвостів, гіркотою в крові! Чи втішний затишок моя для тебе хата? Ми в фазі c’est la vie. Ми в позі vis-a-vis. Як гавкіт, телефон - на прив`язі болонка, покірний слоник стіл і, шафи на краю, завмерла, наче рись, та стереоколонка ( напружила всю міць на голову мою) – їх нечутлива плоть. А ти в моїм звіринці, ледь голову схиливши, слухаєш мене… Та дивне щось гряде. Воно уже чвариться, запоною струмить, вогнем вологим дме. Як щира відповідь на спроби мої в муці Увійде, вічній тьмі руйнуючи парад, – І сни відчиняться, сувої розгорнуться віщунською лускою риб’ячих свічад. Коли каскад світів врубає монітори, очей минулих здобич – це мерзота й прах. Від тебе схоронюсь за перламутром штори, як в мушлю, у погорду втисну страх. Тоді як зайвий скарб я роздарю колишнє – абсурдним буде суд і сміх жорстоких сил… На те і заводжу в слова тебе, мій ніжний алое, квіточко колюча, крокодил.
|