Опубликовано: 2012.11.13
Валерій ПОЛКОВСЬКИЙ
РІВНЕНСЬКИЙ ЕРОТИЧНИЙ ФЕНОМЕН
Криловець Анатолій. Поезії взаємне почуття: вірші. – Луцьк: ПВД “Твердиня”, 2012. – 84 с.
Бабій Степан. Яблука чаклунки. Інтимна та еротична лірика. – Тернопіль: Джура, 2007. – 80 с.
Що об'єднує ці дві книги? 1) Формат – до 100 сторінок, в час агресивної суперінформативності саме такий формат є сприйнятним для масовішого читання (в Україні книги обсягом понад 800 сторінок все одно появлятимуться); 2) Еротично-інтимна тематика; 3) Обидва поети творять і проживають на Рівненщині, зрошеній поетичними талантами. Зрозуміло, що знаються і, як кажуть сучасним сленгом, ”пересікаються”; 4) Навіть обкладинки їхніх книжок (видані в різних видавництвах) якимось містичним чином доповнюють одна одну; 5) Потужно-енергійне рекламування обох збірок (“Позірно-епатажні твори органічно поєднуються із поезіями, наснаженими високими людськими почуттями” – це про збірку Анатолія Криловця, с. 2; ”... крізь елегантні поетичні форми світяться принадні форми жіночі” – Петро Осадчук про збірку Степана Бабія (с. 2)).
Хіба після цього, будучи молодим душею, не захопишся читанням (а пізніше і рецензуванням обох збірок)?
Скажу відверто, що з особливою насолодою і задоволенням стежу за творчим розвоєм мого земляка Анатолія Криловця. П'ять його попередніх збірок засвідчили українському читачеві непересічний талант автора. А ще Анатолій чудовий викладач і організатор, автор монографічних досліджень, вдумливий та доброзичливий критик.
Поезія ”Похвала бажанню” має своїм епіграфом слова Олега Ольжича:
Захочеш – і будеш. В людині, затям,
Лежить невідгадана сила (с. 3).
Цей перший вірш (не знаю, свідомо чи несвідомо) перегукується з мотивами еротичної поезії нещодавно померлого діаспорного поета Яра Славутича:
O, честь, жаго, тобі – ти твориш з нас людину! (с. 3)
Aвтор порівнює дві речі – любов та поезію:
Любов буває радісна й сумна.
Поезія ж – то почуття взаємне.
Здається, заплатив за все сповна.
... Вина терпкого аромат приємний (с. 4).
Розділ І має провокативно-епатажну назву ”Без трусів”. У боязкого читача закрадеться сумнів: ”А чи не опуститься автор до рівня чергових ”Пающіх трусов” (для непосвячених – попсовий комерційний проект Кузьми Скрябіна. – В. П.)?”
У “Бахурсько-поетичному” поета насамперед зваблює муза-поезія:
Є у мене аж тридцять муз.
Маю сорок наложниць.
Відчуваю серцем: загруз,
Бо мене хоче кожна! (с. 7)
Анатолій Криловець залишається неперевершеним еквілібристом-філологом, знавцем слова, його міці та потуги (“Toй дивний сон, в якім нага ...”):
В тім сні ти кажеш: ”Спер мою
Самотність і самодостатність.
Ну як було тобі не дати
Води, шляхетний крадію?” (с. 9)
Ніхто б і не згадав тепер популярного колись в Союзі Миколу Трублаїні, якби не Криловець з «Крильцями рожевої меви (За майже однойменним оповіданням Миколи Трублаїні ”Крила рожевої чайки”»).
І знову філологічність важко приховати навіть в сексуально-еротичному експериментуванні, що не дозволяє поетові впасти у вульгарність у такій чуттєвій тематиці):
І додав, стріпнувши буйним чубом
(Сивина десь перша узялась):
“Мабуть, я вродився однолюбом,
Бо усіх люблю один лиш раз!” (с. 13)
Поета виручає самоіронія, самокепкування, не надто серйозне сприйняття самого себе (не забуваймо, що все це відбувається в рубриці ”Без трусів”, де шкарпетки та краватка не надто допоможуть).
Іноді Анатолій Криловець вкраплює в свої рядки інформаційний шал (інфошал) тільки для втаємничених (“В Львівській опері аншлаг”: О. Ірванцю на 50-річчя):
В Острозі є творчий рай.
Йдуть в кущі мільйони Рай,
Щоби вогнище палити
На дощі, чорт забирай! (с. 15)
Криловець – неперевершений гравець зі словами, витончений жонглер:
Хоч п’ятдесят, та я іще зелен.
Без тебе не поет я – просто член
У Спілці диваків і віршоробів
Схилися, Музо, до моїх рамен (с. 16)
Автор підтримує еротичність своєї поезії:
Надихайся, бо дуже колеться.
І я теж непритомно хочу.
Нам у творчості гріх відмолиться.
... Важко бути музом жіночим (с. 17, не забули ще рядки зі с. 7? Тема ”xотіння” продовжується, не зникає, не замовкає, не слабшає).
Анатолій Криловець не забуває і про географічну диверсифікацію своєї поезії (нарешті і сам вірш ”Без трусів!” (або запрошення до Бразилії) з милим епіграфом: ”У бразилійок є повір’я: якщо наречена піде до вінця без трусиків, шлюб буде щасливим і довговічним”. Це ж тільки український президент може дозволити собі безкоштовний візит в цю країну. А слідом вірш ”Зімбабве” з його неперевершеним закінченням:
О коха ... о кохана,
Ти уже зімбабвієш ... (с. 21) Як тут не згадати легендарну санітарочку Раю і ”милу під нею вітчизну” (з поезії Олександра Ірванця)
Але обидві поезії закінчуються нарочито патріотично, без жодних ускладнень і загроз:
Станем часто дихати,
І не стачить слів ...
Нащо кудись їхати!
Вдома – й без трусів! (с. 19, перша)
На поїздку в Зімбабве
Нам не вистачить грошей.
Нащо сім мені баб? Є
Ти у мене, хороша... (с. 21, друга)
З такими патріотично налаштованими поетами нам, дійсно, нічого не загрожує і навіть жевріє певна надія на покращення непростої демографічної ситуації.
Знання фразеологізмів не підводить поета:
Липень вечоровий мружить очі.
Всяк живий стрибнути в гречку хоче (с. 22) (Тут хотіння трохи іншого плану).
- Шістдесят? – здивовано звела
Дві брови, мов крила лебедині. –
От би вам нізащо не дала!
- Але ж я і не прошу, дитино (с. 23). (Настільки багатогранне українське ”давати”, як і ”хотіти”. Важко буде перекладати іноземною цю поезію Анатолія Криловця)
Розділ ІІ має назву ”Буйногривий баский вогонь”. Автор не втрачає надію на українськість України:
Може, все ще не так погано,
Може, шанс в України є,
Якщо десь у далекім Луганську
Хтось читає слово твоє ... (с. 27)
Криловець зумів органічно поєдати рідко поєднувані речі, як-от: релігійність та еротичність:
Завтра Зелене свято.
Серце у спразі жде ....
О таїно бажання
Чистого, без гріха!
Трепетні сподівання
Пахнуть, мов лепеха (с. 28)
Присвячений ”Поетам” ”Монолог Спасителя” закінчується рядками:
Я вас, друзі, бережу від вас.
Світ за вас сторицею нагрішить.
Підуть після вас у позачас
Діти ваші – кароокі вірші (с. 37)
Рідко задумуємося ми всі: наскільки збагачує нас поезія, робить нас власне людьми.
Певними рядками, мелодійністю та неповторним звуковим рядом поезія Анатолія Криловця суголосна із поезією львів’янина Олександра Гордона:
I ні доступу, ні переступу.
Але ж можна очима пестити,
Можна в мріях тебе леліяти,
Недосяжна моя леліє ти (с. 45)
Навіть різке експериментування не знижує планки ліричності та поетичності:
Моя лібідонько, коли цей час настане? (с. 58)
Поет ділиться своїм сокровенним, неповторним досвідом і радістю кохання:
Я тебе, кохана, дуже хочу
Розпростерти на усі часи,
Щоб жили у дітях наші очі,
А у віршах – наші голоси (с. 61)
Рядки ”Заголублю, запещу, замучу ...” (с. 72) співзвучні єсенінським ”Выткался на озере ...”.
Деякі поезії Степана Бабія датовані сімдесятими роками минулого століття, хоч переважають написані вже в новому тисячолітті. Поет високо тримає планку образності:
І пашать на устах нецілованих
Непоспивані зорі (с. 3)
Навіть в інтимній та еротичній ліриці Степан Бабій задумується над сутністю поезії та призначенням поета:
З життєвої важкої прози
Кресать поезії вогонь:
У днях-чернетках – наші сльози,
А в днях щасливих – зміст його (с. 23)
Бабій (як і Криловець) намагається поєднати релігійність та еротичність (”Люди йдуть із вербою ...”):
Рясно, рясно лозою
Забуяла юрба.
Та твоєю косою
Золотіє верба (с. 27)
Написані у далекому 1972 р. наступні рядки звучать дуже актуально і сьогодні:
Я не сам, кохана, тут не сам,
Бо і тут, у цих краєх незмінно
Тим же я радію небесам,
Та ж мені співає Україна (с. 33)
Поет захоплюється жінкою-тайною, жінкою-незнайомкою, жінкою-жагою:
Жінка ця жагуча, нетутешня
Поглядом, як спалахом душі,
Обпікає тих необережних,
Кого той вогонь приворожив (с. 39)
Безмежно радий, що в непростий для України час з’явилися ці дві книги. Книги, які відволікають від політичної суєти та багатоголосся, кличуть до вічних та непроминальних цінностей. А еротикою, як відомо, захоплювалися ще в античності.
Валерій ПОЛКОВСЬКИЙ,
м. Сейнт-Альберт,
Канада
Бабій Степан. Яблука чаклунки. Інтимна та еротична лірика. – Тернопіль: Джура, 2007. – 80 с.
Що об'єднує ці дві книги? 1) Формат – до 100 сторінок, в час агресивної суперінформативності саме такий формат є сприйнятним для масовішого читання (в Україні книги обсягом понад 800 сторінок все одно появлятимуться); 2) Еротично-інтимна тематика; 3) Обидва поети творять і проживають на Рівненщині, зрошеній поетичними талантами. Зрозуміло, що знаються і, як кажуть сучасним сленгом, ”пересікаються”; 4) Навіть обкладинки їхніх книжок (видані в різних видавництвах) якимось містичним чином доповнюють одна одну; 5) Потужно-енергійне рекламування обох збірок (“Позірно-епатажні твори органічно поєднуються із поезіями, наснаженими високими людськими почуттями” – це про збірку Анатолія Криловця, с. 2; ”... крізь елегантні поетичні форми світяться принадні форми жіночі” – Петро Осадчук про збірку Степана Бабія (с. 2)).
Хіба після цього, будучи молодим душею, не захопишся читанням (а пізніше і рецензуванням обох збірок)?
Скажу відверто, що з особливою насолодою і задоволенням стежу за творчим розвоєм мого земляка Анатолія Криловця. П'ять його попередніх збірок засвідчили українському читачеві непересічний талант автора. А ще Анатолій чудовий викладач і організатор, автор монографічних досліджень, вдумливий та доброзичливий критик.
Поезія ”Похвала бажанню” має своїм епіграфом слова Олега Ольжича:
Захочеш – і будеш. В людині, затям,
Лежить невідгадана сила (с. 3).
Цей перший вірш (не знаю, свідомо чи несвідомо) перегукується з мотивами еротичної поезії нещодавно померлого діаспорного поета Яра Славутича:
O, честь, жаго, тобі – ти твориш з нас людину! (с. 3)
Aвтор порівнює дві речі – любов та поезію:
Любов буває радісна й сумна.
Поезія ж – то почуття взаємне.
Здається, заплатив за все сповна.
... Вина терпкого аромат приємний (с. 4).
Розділ І має провокативно-епатажну назву ”Без трусів”. У боязкого читача закрадеться сумнів: ”А чи не опуститься автор до рівня чергових ”Пающіх трусов” (для непосвячених – попсовий комерційний проект Кузьми Скрябіна. – В. П.)?”
У “Бахурсько-поетичному” поета насамперед зваблює муза-поезія:
Є у мене аж тридцять муз.
Маю сорок наложниць.
Відчуваю серцем: загруз,
Бо мене хоче кожна! (с. 7)
Анатолій Криловець залишається неперевершеним еквілібристом-філологом, знавцем слова, його міці та потуги (“Toй дивний сон, в якім нага ...”):
В тім сні ти кажеш: ”Спер мою
Самотність і самодостатність.
Ну як було тобі не дати
Води, шляхетний крадію?” (с. 9)
Ніхто б і не згадав тепер популярного колись в Союзі Миколу Трублаїні, якби не Криловець з «Крильцями рожевої меви (За майже однойменним оповіданням Миколи Трублаїні ”Крила рожевої чайки”»).
І знову філологічність важко приховати навіть в сексуально-еротичному експериментуванні, що не дозволяє поетові впасти у вульгарність у такій чуттєвій тематиці):
І додав, стріпнувши буйним чубом
(Сивина десь перша узялась):
“Мабуть, я вродився однолюбом,
Бо усіх люблю один лиш раз!” (с. 13)
Поета виручає самоіронія, самокепкування, не надто серйозне сприйняття самого себе (не забуваймо, що все це відбувається в рубриці ”Без трусів”, де шкарпетки та краватка не надто допоможуть).
Іноді Анатолій Криловець вкраплює в свої рядки інформаційний шал (інфошал) тільки для втаємничених (“В Львівській опері аншлаг”: О. Ірванцю на 50-річчя):
В Острозі є творчий рай.
Йдуть в кущі мільйони Рай,
Щоби вогнище палити
На дощі, чорт забирай! (с. 15)
Криловець – неперевершений гравець зі словами, витончений жонглер:
Хоч п’ятдесят, та я іще зелен.
Без тебе не поет я – просто член
У Спілці диваків і віршоробів
Схилися, Музо, до моїх рамен (с. 16)
Автор підтримує еротичність своєї поезії:
Надихайся, бо дуже колеться.
І я теж непритомно хочу.
Нам у творчості гріх відмолиться.
... Важко бути музом жіночим (с. 17, не забули ще рядки зі с. 7? Тема ”xотіння” продовжується, не зникає, не замовкає, не слабшає).
Анатолій Криловець не забуває і про географічну диверсифікацію своєї поезії (нарешті і сам вірш ”Без трусів!” (або запрошення до Бразилії) з милим епіграфом: ”У бразилійок є повір’я: якщо наречена піде до вінця без трусиків, шлюб буде щасливим і довговічним”. Це ж тільки український президент може дозволити собі безкоштовний візит в цю країну. А слідом вірш ”Зімбабве” з його неперевершеним закінченням:
О коха ... о кохана,
Ти уже зімбабвієш ... (с. 21) Як тут не згадати легендарну санітарочку Раю і ”милу під нею вітчизну” (з поезії Олександра Ірванця)
Але обидві поезії закінчуються нарочито патріотично, без жодних ускладнень і загроз:
Станем часто дихати,
І не стачить слів ...
Нащо кудись їхати!
Вдома – й без трусів! (с. 19, перша)
На поїздку в Зімбабве
Нам не вистачить грошей.
Нащо сім мені баб? Є
Ти у мене, хороша... (с. 21, друга)
З такими патріотично налаштованими поетами нам, дійсно, нічого не загрожує і навіть жевріє певна надія на покращення непростої демографічної ситуації.
Знання фразеологізмів не підводить поета:
Липень вечоровий мружить очі.
Всяк живий стрибнути в гречку хоче (с. 22) (Тут хотіння трохи іншого плану).
- Шістдесят? – здивовано звела
Дві брови, мов крила лебедині. –
От би вам нізащо не дала!
- Але ж я і не прошу, дитино (с. 23). (Настільки багатогранне українське ”давати”, як і ”хотіти”. Важко буде перекладати іноземною цю поезію Анатолія Криловця)
Розділ ІІ має назву ”Буйногривий баский вогонь”. Автор не втрачає надію на українськість України:
Може, все ще не так погано,
Може, шанс в України є,
Якщо десь у далекім Луганську
Хтось читає слово твоє ... (с. 27)
Криловець зумів органічно поєдати рідко поєднувані речі, як-от: релігійність та еротичність:
Завтра Зелене свято.
Серце у спразі жде ....
О таїно бажання
Чистого, без гріха!
Трепетні сподівання
Пахнуть, мов лепеха (с. 28)
Присвячений ”Поетам” ”Монолог Спасителя” закінчується рядками:
Я вас, друзі, бережу від вас.
Світ за вас сторицею нагрішить.
Підуть після вас у позачас
Діти ваші – кароокі вірші (с. 37)
Рідко задумуємося ми всі: наскільки збагачує нас поезія, робить нас власне людьми.
Певними рядками, мелодійністю та неповторним звуковим рядом поезія Анатолія Криловця суголосна із поезією львів’янина Олександра Гордона:
I ні доступу, ні переступу.
Але ж можна очима пестити,
Можна в мріях тебе леліяти,
Недосяжна моя леліє ти (с. 45)
Навіть різке експериментування не знижує планки ліричності та поетичності:
Моя лібідонько, коли цей час настане? (с. 58)
Поет ділиться своїм сокровенним, неповторним досвідом і радістю кохання:
Я тебе, кохана, дуже хочу
Розпростерти на усі часи,
Щоб жили у дітях наші очі,
А у віршах – наші голоси (с. 61)
Рядки ”Заголублю, запещу, замучу ...” (с. 72) співзвучні єсенінським ”Выткался на озере ...”.
Деякі поезії Степана Бабія датовані сімдесятими роками минулого століття, хоч переважають написані вже в новому тисячолітті. Поет високо тримає планку образності:
І пашать на устах нецілованих
Непоспивані зорі (с. 3)
Навіть в інтимній та еротичній ліриці Степан Бабій задумується над сутністю поезії та призначенням поета:
З життєвої важкої прози
Кресать поезії вогонь:
У днях-чернетках – наші сльози,
А в днях щасливих – зміст його (с. 23)
Бабій (як і Криловець) намагається поєднати релігійність та еротичність (”Люди йдуть із вербою ...”):
Рясно, рясно лозою
Забуяла юрба.
Та твоєю косою
Золотіє верба (с. 27)
Написані у далекому 1972 р. наступні рядки звучать дуже актуально і сьогодні:
Я не сам, кохана, тут не сам,
Бо і тут, у цих краєх незмінно
Тим же я радію небесам,
Та ж мені співає Україна (с. 33)
Поет захоплюється жінкою-тайною, жінкою-незнайомкою, жінкою-жагою:
Жінка ця жагуча, нетутешня
Поглядом, як спалахом душі,
Обпікає тих необережних,
Кого той вогонь приворожив (с. 39)
Безмежно радий, що в непростий для України час з’явилися ці дві книги. Книги, які відволікають від політичної суєти та багатоголосся, кличуть до вічних та непроминальних цінностей. А еротикою, як відомо, захоплювалися ще в античності.
Валерій ПОЛКОВСЬКИЙ,
м. Сейнт-Альберт,
Канада
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.