небокраїв  трісочку  спалено
як востаннє в полум’ї пагіння  
вже набридли мені ці запалення
навкруги все лукаве опалено

ти проходиш повз нестерпучого
трясеш руки під руки жебручого
та ще пак диким цвітом плакучого
все приборкуєш  гук  напиндючено

я жагучим у землю не  в лізу
мої очі трясуться від сліз
цю ядучу тріскучу валізу
вигригочу в сугубому сні

на плече покладе мене баба
і розпустить жевлюччя свої
загуляє кигуча у барах
і пришиє кобилі мій хвіст

і запустить якось приречено
сон рябої кобили в голубочку
забариться з ковбаскою з печивом
наскубе ласогубочку в трубочку

наче вже мені  років нівроку
десь в летючках стікають роки
і життя обривається збоку
і грішок від  толок – навтьоки

знову лізу в зарок наче в душу
знати б звідки у мене пороблено
знати більше мені не дозволено
хай тікає  бо   я просто мушу

відцуратися соколів-байдиків
у мережі приборкавши голуба
мого голуба  сизого погуба
щоб спіймати  з усмішкою смайликів