небокраїв трісочку спалено як востаннє в полум’ї пагіння вже набридли мені ці запалення навкруги все лукаве опалено ти проходиш повз нестерпучого трясеш руки під руки жебручого та ще пак диким цвітом плакучого все приборкуєш гук напиндючено я жагучим у землю не в лізу мої очі трясуться від сліз цю ядучу тріскучу валізу вигригочу в сугубому сні на плече покладе мене баба і розпустить жевлюччя свої загуляє кигуча у барах і пришиє кобилі мій хвіст і запустить якось приречено сон рябої кобили в голубочку забариться з ковбаскою з печивом наскубе ласогубочку в трубочку наче вже мені років нівроку десь в летючках стікають роки і життя обривається збоку і грішок від толок – навтьоки знову лізу в зарок наче в душу знати б звідки у мене пороблено знати більше мені не дозволено хай тікає бо я просто мушу відцуратися соколів-байдиків у мережі приборкавши голуба мого голуба сизого погуба щоб спіймати з усмішкою смайликів
|