ПЕРЕДРЕКВІЄМ

Вже про все написав –
Про Полісся, про степ,
Про кохання,
І про море і зорі,
Дитинство і юність душі...
Йду за серцем своїм,
Коли жити не хочеться зрання,
Коли кілька дітей і пісень
На Землі залишив.

Слава Богу, що я
Не примазавсь до партій ніяких,
Бізнесових структур...
Тільки хатку придбав край води,
Де жили мої предки,
Солярні де світяться знаки.
Там померти б хотів,
Де печально на світ народивсь.

Довго світом блукав
Зі своєї чи людської волі,
Якщо доля така...
Я ішов проти долі не раз.
В Петербурзі, Нью-Йорку,
У Києві жив,
Але полю
Зоставатимусь вірним
І пісні старого Дніпра.

Ранні весни любив,
Ранню осінь –
Красиву-красиву...
І польоти у сні,
Й поцілунки із мавками,
Й ром
Попивати із друзями
Добрими, мудрими, сивими.
І писати пісні про любов
Журавлиним пером.

Я придумав собі синю казку –
І в ній мені райськи.
Темна сила до лампи...
Кайдани порвав золоті.
До життя я не вмів
Чорноходо іти по-хазяйськи,
А до смерті... летів.

Що ж...
Піду, підстрижуся...
Почну все спочатку навіщось.
Чорні очі згадаю.
Ковтну золотого вина...

І, пробачте усі, –
Та навіщо безсмертя – не знаю...

І, прости мені, смерть,
Не боюся Тебе нехрена.