ПЕРЕДРЕКВІЄМ Вже про все написав – Про Полісся, про степ, Про кохання, І про море і зорі, Дитинство і юність душі... Йду за серцем своїм, Коли жити не хочеться зрання, Коли кілька дітей і пісень На Землі залишив. Слава Богу, що я Не примазавсь до партій ніяких, Бізнесових структур... Тільки хатку придбав край води, Де жили мої предки, Солярні де світяться знаки. Там померти б хотів, Де печально на світ народивсь. Довго світом блукав Зі своєї чи людської волі, Якщо доля така... Я ішов проти долі не раз. В Петербурзі, Нью-Йорку, У Києві жив, Але полю Зоставатимусь вірним І пісні старого Дніпра. Ранні весни любив, Ранню осінь – Красиву-красиву... І польоти у сні, Й поцілунки із мавками, Й ром Попивати із друзями Добрими, мудрими, сивими. І писати пісні про любов Журавлиним пером. Я придумав собі синю казку – І в ній мені райськи. Темна сила до лампи... Кайдани порвав золоті. До життя я не вмів Чорноходо іти по-хазяйськи, А до смерті... летів. Що ж... Піду, підстрижуся... Почну все спочатку навіщось. Чорні очі згадаю. Ковтну золотого вина... І, пробачте усі, – Та навіщо безсмертя – не знаю... І, прости мені, смерть, Не боюся Тебе нехрена.
|