Сергій НегодаНа горі Берізкахоча б трохи гарчого сонця в очах я переляканий у горах всупереч волі рятуюсь від дошкульних дурощів світу а тут мені усміхається сонячний зайчик вдихаю незвіданий аромат свіжої зелені в цей чудернацький день тонко гірчить у роті повільним равликом шукаю себе у безвиході рушаю на гору мандрую у запахах поміж урвищ підіймаюсь до сонячного джерела обминаю супутницю зелену гусеницю бачу прозору калюжу бачу себе тривожного я не впізнав себе у калюжі прозора вода відзеркалює обрій зачарований невагомими хмарами наді мною відновлений водограй дощу аж у тілі божеволіє тиск у мені напруга старого серця шукає перше кохання відчуваю загублений смак першого поцілунку глибоко дихаю на вершині гори раптом перед очима виникає біла сивина це вона жінка моторошно німіє моє тіло біла білісінька підходить Слава Ісусу і палить люльку мою уяву відволікає ластівка чую як вона з мене сміється і зникає перед очима зцілена хмарою біла жінка білі голуби над білим храмом з білого піску зеленіє земля навколо синьої річки тривоги в заклятій історії воєн дивлюсь і не вірю це причаїлася жінка сивою примарою над куполом храму на очах сива над річкою повільно вздовж берегу змиває білий пісок за шустрим вітром над гірським потоком річки хутко танцює у водовороті кривий зіпсований берег зрізає очорнене скло у воді річка відчуває страх у пітьмі з кров'ю у роті здобув врятовану пам'ять після домашніх світанків кояться дурощі зі мною ранкова мана темного віку з вогнем ракет врятував світ від пітьми в очах ліхтарем мобільного після видінь і переляків настає мелахолія моя уява літає між горами чую незламні вітають нескореного ветерана біля мене хлопчик підкидає перед собою гривенник спритно ловить монетку і далі жонглює нею Слава Ісусу я виїхав на велосипеді на перехрестя шляхів на моїх очах первісні дракони вкотре вивернули трасу Слава моєму Спасителю наді мною сяє сонце в зеніті хай сонце вічно сяє жовтим німбом
|
2026 © Сергій Негода |