Тепер йде все шкереберть.
Це нерви. Стережись!!!
Сплетене все днем
в безніч під верес.
Він і ти  берегів не вернете.
Лисий, впертий лик
перед тремтливих взірців.
Щире ніч лічить,  
під древні скелі, 
вилетить
герцем вій -
не вицілить тебе, мене, -
стервить під вічі темні.
Тече в ніч світлий метелик
і не  легкий  мре.
Ти в тепле серце перелетиш
через деревій.
Білий вітер ... біль...
пече і несе...
веселе ємне,
і бере мене,
кличе вій. Ні!!!
Зберегти тепер лише тіні
в пісні - ні, не мені, всім.
Знічевир химерить дзвін
під  перебіг тригерів війни.
Живий звір тремтить без крил.
Дійсні гімни міцні в черепі.
Щезле геть все... біле-біле.
Сіре. Миле... лице лелеки...
Жде тебе.  Всім серцем.
І ти більше не втечеш.
він...в пеклі... не вернеться з війни.

Невже? Завертає лелечення на скелю.
Тепла земля здаля кладе дерева саду
на раннє джерельце. Краля десь там.
І в неї, здається, теж гаряче серце б'ється.
Снага бажань. Там десь скресають маки.
Спасена сила черле хмару над самою берою.
Ат, файна, шкапа не знайде в джерела серця.
Знадне сад в рештах серпня, шергає стержняк.
А як не настане нам наша стеля за хмарами.
Давай, так  на всяк, - нападай, - ач, ватра на сад.
Це треба багряна рама для брахмана.
Хай себе мала верба в'яже  в небесах,
в замкнене небо. Ракета, ... - а яка зла ...


Ці виснаги жарких днів, дим важких танків -
яким на вихід - в бій під залпи в Багаліївці.
Навіть міцні машини - вийшли їм в тил.
Під крики бійців змінили тишу в лісі.

Задимлений жаль, хвилини кривавих часів,
залпи, їхні запахи дивні, жадні на мільярди
квітів від басаманів в масках щілин,
і ті, накриті мішками піску, ніби в бліндажі.

Ти, - ніби ми, всі, - і ці наші швидкі надії,
ніби відкриті міни із кривих ярів і гранат.
Напівзламаний явір, задіяний як маяк,
із вибитих ран, а місцями, -
 він живий і ніжний між будяків.

Страшні лисиці, які на випадки харчів ласі
до ініціатив, аби вижити, -
 зникли наші пайки в лігві.
На разі гама смаків після свіжої рідини.
А від красивих місць лише страхіття арти.

Таки, синя карта, і країна змінилася.
Таки жива війна  засліпила цю скотобійню.
А звідки стільки файних армій,
лиць і ликів, виразків і тріщин?
І  ці заявки війни на знищення сіл і ярів.

Звідкись ці квіти зла взялись,
під накази навіть шпаки
знялись з яворів.
Назападали, надміцні бійці,
вслід вічним річкам.
Залізні напади, заліт
ракет з півдня нам в тил.

Пішла кинджальна відсіч
з параду гарячих гармат
з усіх флангів, їм в стики.
Підірвані три склади.
Зірвані  три загати шляхів
під грізні акції літаків.
Нічні засади в лісах
після западні від
капітальних планів війни.


Вусань-Химероїд їсть хліб у бліндажі.
А Шалапут тріщить у щілині зубами.
Насипають живими снарядами орки,
по міцних жилах, на три квадрати ВОПу.
Залізні шматочки злітають до янголів
 і влучно нищать гріхо-думи Піфагора
 про маневрову логіку операторів ПЗРК.
Лисі нори в ламаних лініях ходів сполучень.
Там палять цигарку переповні трешу
страхів stari стрільці і finy снайпери,
Тут палить папіроску азарту розвідник,
розрахунок міномету заліг після переляку.
А ця війна - це поміж фобій, візій і смарт-софту.
У цих м'яких нішах після бою міцні захисники
мовчки, неначе затворники лавр,
молять Господа про все, що знають.