Україна, моя ненька, Мати богом дана Хто не грабував бiдненьку Iз часiв Богдана? Й татарви було немало, Ляхи й навiть шведи, Наче тут мастили салом, Або й краще, медом. Та велика Катерина Всiй Росii мати Так любила Україну Панам роздавати. А коли з царської скринi турнули Миколу Стало тяжко Українi як не було нiколи. Нiмцi неньку воювали разом з козаками Комунiсти продавали жирними шматками Одне одного рубали, (бо славно ж рубалось!) Анархiсти грабували все, що не сховалось. Потiм, тiльки землi в Ненi щось таки давали, комiсари навiженi у розпил пускали. Комуняки з України зробили комору I прийшла таки година для голодомору. Тiльки стала Ненька сили збирати в комуни, знову нiмцi наскочили а з ними й румуни знов вмирали старi й дiти, хворi i здоровi, текли,- нiде правди дiти, - знову рiки кровi. А поспiль вiйни тяжкої Крим подарували, а зате i рiдну мову ледь не вiдiбрали. Замiсть жита засiвала кукурудзу Мати, а в садибi дозволяли лише пiвня мати. От коли зняли Микиту, трохи легше стало, бо ж тодi родилось жито, i з"явилось сало. Стала Ненька самостiйна мрiя iзбулася, Тiльки все одно що вiнйи доля ця далася, Православнi, унiати, та автокефльнi дiлять церкви брат iз братом мов стiльцi в вiтальнi. А за ними демократи, i сини, i дочки тягнуть з лав своєї мати й собi по шматочку. Хто устиг iз рiдной мами шмат вiдрiзать лезом, золотими ланцюгами шию оперезав. В кабiнетах псами злими, (он якi активнi) I бандюги промiж ними ходять мов тi пiвнi. Тiльки вiрю -ця порода, - як кульбаба в полi. Буде сила у народа, буде й справжня воля. Буде колись моя Неня славна та багата Люди -добрi та ученi, м"ясо в кожнiй хатi. I вiд Чiлi до Китаю, з Риму до Пекiна, скажуть люди, що немає кращої каїни. |