Україна, моя ненька,
Мати богом дана
Хто не грабував бiдненьку
Iз часiв Богдана?

Й татарви  було немало,
Ляхи й навiть шведи,
Наче тут мастили салом,
Або й краще, медом.

Та велика Катерина
Всiй Росii мати
Так любила Україну
Панам роздавати.

А коли з царської  скринi
турнули Миколу
Стало тяжко Українi
як не було нiколи.

Нiмцi неньку воювали
разом з козаками
Комунiсти продавали
жирними шматками

Одне одного рубали,
(бо славно ж рубалось!)
Анархiсти грабували
все, що не сховалось.

Потiм, тiльки землi в Ненi
щось таки давали,
комiсари навiженi
у розпил пускали.

Комуняки з України
зробили комору
I прийшла таки година
для голодомору.

Тiльки стала Ненька сили
збирати в комуни,
знову нiмцi наскочили
а з ними й румуни

знов вмирали старi й дiти,
хворi i здоровi,
текли,- нiде правди дiти, -
знову рiки кровi.

А поспiль вiйни тяжкої
Крим подарували,
а зате i рiдну мову
ледь не вiдiбрали.

Замiсть жита засiвала
кукурудзу Мати,
а в садибi дозволяли
лише пiвня мати.

От коли зняли Микиту,
трохи легше стало,
бо ж тодi родилось жито,
i з"явилось сало.

Стала Ненька самостiйна
мрiя iзбулася,
Тiльки все одно що вiнйи
доля ця далася,

Православнi, унiати,
та автокефльнi
дiлять церкви брат iз братом
мов стiльцi в вiтальнi.

А за ними демократи,
i сини, i дочки
тягнуть з лав своєї мати
й собi по шматочку.

Хто устиг iз рiдной  мами
шмат вiдрiзать лезом,
золотими ланцюгами
шию оперезав.

В кабiнетах псами злими,
(он якi активнi)
I бандюги промiж ними
ходять мов тi пiвнi.

Тiльки вiрю -ця порода, -
як кульбаба в полi.
Буде сила у народа,
буде й справжня воля.

Буде колись моя Неня
славна та багата
Люди -добрi та ученi,
м"ясо в кожнiй хатi.

I вiд Чiлi до Китаю,
з Риму до Пекiна,
скажуть люди, що немає
кращої каїни.