Між живими і фейковими
запалаю в мережі.
Між чесними і брехливими
химерю нержавіючі клямри.
Між проворними і гідними
простягую щільні тини під стави.
Між злагодами і сварами
закопую золоті стовби на шляхи.

А хто тут між так і ні?
Під сон верби не спав.
Йду вчить учту. П'ю свіжий
чай. Аж так ох спер сміх.
 Ось і не зник культ вічних книг,
де сто діб по той бік раю.
Дмрух смисл. Чурх пчілка із пекла.
Ех, кого з нас жде зміст весни?
Який же білий квіт у саду після війни!?


Хіба трохи пощастить бідному князю, 
хіба мало закортить заможному графу.
А доки той, кого тепер звуть барон, у бігах,
я поки зараз втрачаю сім найкращих синів.
А хто хоч раз любив тебе, Україно,
той душею оживсь на майбутні віки.
Та вже те, що прах для історії великих епох,
я, не маю в собі страх, переляк, - шок трійці.

Ти не брав на себе сором доби вічної війни?
Знаю, твій Бог взяв на себе стид оцих ярм.
Йди. У собі. Ти не раб і не прораб. Рух душі.
Інтелект-клон. А ти, той поет, котрий ходить
так й щоб аж за край Дону, як козак Мамай.
Наче сперся на чужий тин, а там твій брат - раб.

Сплив геть твій світ світлий на власному паї.
Ой, що тут? - Кровинка братів.  Окопи з постами.
Як це так? - А якщо там злі, - усі тобі вороги.
Як, я вже став сизим сокілом, золотий орел.
Зойк од сліз. Гучний підрив протитанкових мін між гаїв.
Там, на розораному куті, рознесло мій трактор.