Між живими і фейковими запалаю в мережі. Між чесними і брехливими химерю нержавіючі клямри. Між проворними і гідними простягую щільні тини під стави. Між злагодами і сварами закопую золоті стовби на шляхи. А хто тут між так і ні? Під сон верби не спав. Йду вчить учту. П'ю свіжий чай. Аж так ох спер сміх. Ось і не зник культ вічних книг, де сто діб по той бік раю. Дмрух смисл. Чурх пчілка із пекла. Ех, кого з нас жде зміст весни? Який же білий квіт у саду після війни!? Хіба трохи пощастить бідному князю, хіба мало закортить заможному графу. А доки той, кого тепер звуть барон, у бігах, я поки зараз втрачаю сім найкращих синів. А хто хоч раз любив тебе, Україно, той душею оживсь на майбутні віки. Та вже те, що прах для історії великих епох, я, не маю в собі страх, переляк, - шок трійці. Ти не брав на себе сором доби вічної війни? Знаю, твій Бог взяв на себе стид оцих ярм. Йди. У собі. Ти не раб і не прораб. Рух душі. Інтелект-клон. А ти, той поет, котрий ходить так й щоб аж за край Дону, як козак Мамай. Наче сперся на чужий тин, а там твій брат - раб. Сплив геть твій світ світлий на власному паї. Ой, що тут? - Кровинка братів. Окопи з постами. Як це так? - А якщо там злі, - усі тобі вороги. Як, я вже став сизим сокілом, золотий орел. Зойк од сліз. Гучний підрив протитанкових мін між гаїв. Там, на розораному куті, рознесло мій трактор.
|