Його добре дерево предків
в небо проросло до сонця.
Його веселий сенс вдоволе 
божественний склеп-сон-щедросльоз
черешні-сонцепоклонниці...

Все ж бо стомлене хресто-пчоло
з всеоком преться за конем від воротії.
Польовнеє передень коренем осокорів.
Через день воскресне Сокол словом.
Побачемно новородженого.

Богородиця в сорочці з льону.
Стельмород.  Торговед.
Кожному дозволено солоденького.
Простерло степом олелечене
 вольне доле. Зеленодоле моє.

Олеже-золоте, всеведне подорож
долом, де Всебог з Господом-сонцем
п'є сочне молоко. А потім сопе.
Серед неба вороще-вороне молоде.

Ой, щей охопе тебе на все пооране полечко.
Безсмерте-око в рябої отої корови,
препрочервонене сферне охоплює все.
Довге плесо, Боже-Донець зоречком,
де сонце-черево-жерлом ніяк
не пережереться
 пожовклих зірок.

Лебедь-весно сповне зелене море
без негод, Мертво коще-жертво,
ото не проскоче, не поверне вже
особлене Солохом недобре, зло з пожеж.
Повне торжество розпочне в момент.

Сонцеворот переможе чорні промені.
В темне пекло попереду йде в розкош Печор.
Вождь вечеряє з першотворцем жертв.
Первовод це все добро в серці з пшеном.
Дорого, чо йдеш колом по золото через десно.

Донько,  двором проходь, то через зело.
Котрогось терен-здоровега вколе посеред степу?
Молодь пожне поле,  повстеляє солому долом.
Котрого соловей всьоме  погоне  верством
Позве поворотом толок до моров та перепочт.

Епосе-горе, погребське двоморне пекло, середеське.
Отой спорохне, проверне мощнем весновод.
Всоте вогнем почетверне герой свещом.
Необмолочене зерно розповельне в сезон.

Пройшов  сон в сквер весни,
 то не дощ-говор в середу,
то Борей-джерело,
тобі перешкоде тепло.

Грозе-вороне, горе-вербо не ворухворне.
Сонце в день. Сходе легко жде моїх похорон.
Довго веде вогнем сонця повз берег,
де переоране древнє зерно в пересмерть.

Де потомне не збереже роздорне, розстемне.
Боже, це болотне не здохне від безсоння.
Перешкоде  ведмедиці легконочу веснянку.


.