Одсторонь, нуждото,
добру душу мою Господу.
Скоморошу, дщуро-журботу,
чортушу змощую з бойкотом.
Здорову фрукось-чосру
розношу до соршорту.
Порськнув кровушоньку, л
мою Божу в глуху обрость.

Просто унось соромоту
в осуд-душу свою по норд-осту.
Рвото-блювото. Стоног хльоснув
куцохвостового кнутом.
Ух! Прохльоснув чортуньку-цноту
попружно. Упоров протухлого духу.
Шкуру з усього зросту
прострумовотнув розпростором.

Костуром оборонутрув слово-ломоту,
мою йотну ноту гострувнув чукоткою.
Потужно полоснув посох. Мостобуду
прогноз в пустоту продув. Боднув мост.
Гость з острухом. Остов з острову Ульот.
Духоту-позолоту з косовороткою уклов!

Глупотно обйорнув жовтороту сотню
в брудну культроботу. Дзусь духом.
У суботу упороту просьбу-охоту
з мокротою нуждот умнув з прольоткою.
Нудотну голоту уколов, оборотнув
в скорботну кокотку Рось.

Тисячі істот у мені нуртують тілом.
Жодну з них не можу звільнити.
Затягують в саботаж тіла мою грішну душу.
Куди мене спрямовуюють? За межу.
Здається, в нікуди. Вічно я з ними воюю.
А часом, просто знущаються, як клоуни,
над моїми думками, потягами, бажаннями.

Останнім часом ігноруюють,
як скоморохи, моїми планами,
моїми стратегіями, моїми тактичними діями. Свавільнічають у командній роботі.
Ці істоти поза очі творять плітки у мережі.

У однеї істотки високий бокал  лікеру з абсенту, 
зеленаво-гіркавий полин на язиці.
У другеї істотки: бліда текіла ароматизована
у низькому фужері з черв'яком на дні.
А ще є істотка, що схожа на салоїдку з високим фужерчиком смачного віскі.
Моя улюблена істотка, ще та аферистка,
з порожнім гранчаком, в якому чути запах
швейцарського Фенданту.
А тому не розписується  за себе.


Передове полчище істот в мені перестало
рухатися вперед. Немовби його приспали.
Немає кому надихати. Немає кому підняти.
Тому виходжу сам вперед  і спілкуюся з ними.
На передовій істоти в мені говорять про все,
що їм болить. Завзяті долають проблеми самотужки.
А деякі не мають взагалі ресурсів, щоб змінюватися.
Якась невидима в мені істота проникла на фронт.
Якась безстрашна в мені істота перейшла фронт кошмарів.
І раптом передове полчище завзятих істот пішло,
зрушило вперед і весь фронт відтисли до меж тіла.


Невже, чогось  не знає
невидима про злидні?
Про що ще довідався
невидюк у ницих батраків?
До біса мої ці досвіди лихі,
якщо всюди утаємничині лики,
якщо знання немає меж
серед батраків України.

Терпляча чорнота отих чуттів
відкриє минуле тобі з-під уяви.
А в час блукань зафіксує  злидні
в краю найм і наших опришків.
Тепер розлогі розбишацькі шляхи
у кожного гайдамака свої.
Живі грішні душі бідувань наловили
в своїх знаннях якісь мої лихі слова.

Тим паче, одні шмаркачі, це хвацькі трюкачі.
Водять між людей свояків-брехачів.
Ось, бач, як холостякує шукач багатства,
наскидав в архіви блайдацький форсяк.
Одначе, це ти, тихий і ніжний маньяк,
котрий жебракує шляхами Божої річки,
виживає в злиднях, як квач, і хати не знає.

Блукає у медитаціях вільний жебрак,
пожирає грачів та зайців лісосмуг.
В узурпатора людських паїв бурлакує
вусач побратим, поглинач калачів.
Із прокламаціями силачів-потіпачів
наймитує недбач, пожирач здирачів.
На сенсаціях сіячів-діячів ще босякує
тлумач-товмачів, дегустує прокляття.