| Одсторонь, нуждото,  добру душу мою Господу.
 Скоморошу, дщуро-журботу,
 чортушу змощую з бойкотом.
 Здорову фрукось-чосру
 розношу до соршорту.
 Порськнув кровушоньку, л
 мою Божу в глуху обрость.
 
 Просто унось соромоту
 в осуд-душу свою по норд-осту.
 Рвото-блювото. Стоног хльоснув
 куцохвостового кнутом.
 Ух! Прохльоснув чортуньку-цноту
 попружно. Упоров протухлого духу.
 Шкуру з усього зросту
 прострумовотнув розпростором.
 
 Костуром оборонутрув слово-ломоту,
 мою йотну ноту гострувнув чукоткою.
 Потужно полоснув посох. Мостобуду
 прогноз в пустоту продув. Боднув мост.
 Гость з острухом. Остов з острову Ульот.
 Духоту-позолоту з косовороткою уклов!
 
 Глупотно обйорнув жовтороту сотню
 в брудну культроботу. Дзусь духом.
 У суботу упороту просьбу-охоту
 з мокротою нуждот умнув з прольоткою.
 Нудотну голоту уколов, оборотнув
 в скорботну кокотку Рось.
 
 Тисячі істот у мені нуртують тілом.
 Жодну з них не можу звільнити.
 Затягують в саботаж тіла мою грішну душу.
 Куди мене спрямовуюють? За межу.
 Здається, в нікуди. Вічно я з ними воюю.
 А часом, просто знущаються, як клоуни,
 над моїми думками, потягами, бажаннями.
 
 Останнім часом ігноруюють,
 як скоморохи, моїми планами,
 моїми стратегіями, моїми тактичними діями. Свавільнічають у командній роботі.
 Ці істоти поза очі творять плітки у мережі.
 
 У однеї істотки високий бокал  лікеру з абсенту,
 зеленаво-гіркавий полин на язиці.
 У другеї істотки: бліда текіла ароматизована
 у низькому фужері з черв'яком на дні.
 А ще є істотка, що схожа на салоїдку з високим фужерчиком смачного віскі.
 Моя улюблена істотка, ще та аферистка,
 з порожнім гранчаком, в якому чути запах
 швейцарського Фенданту.
 А тому не розписується  за себе.
 
 
 Передове полчище істот в мені перестало
 рухатися вперед. Немовби його приспали.
 Немає кому надихати. Немає кому підняти.
 Тому виходжу сам вперед  і спілкуюся з ними.
 На передовій істоти в мені говорять про все,
 що їм болить. Завзяті долають проблеми самотужки.
 А деякі не мають взагалі ресурсів, щоб змінюватися.
 Якась невидима в мені істота проникла на фронт.
 Якась безстрашна в мені істота перейшла фронт кошмарів.
 І раптом передове полчище завзятих істот пішло,
 зрушило вперед і весь фронт відтисли до меж тіла.
 
 
 Невже, чогось  не знає
 невидима про злидні?
 Про що ще довідався
 невидюк у ницих батраків?
 До біса мої ці досвіди лихі,
 якщо всюди утаємничині лики,
 якщо знання немає меж
 серед батраків України.
 
 Терпляча чорнота отих чуттів
 відкриє минуле тобі з-під уяви.
 А в час блукань зафіксує  злидні
 в краю найм і наших опришків.
 Тепер розлогі розбишацькі шляхи
 у кожного гайдамака свої.
 Живі грішні душі бідувань наловили
 в своїх знаннях якісь мої лихі слова.
 
 Тим паче, одні шмаркачі, це хвацькі трюкачі.
 Водять між людей свояків-брехачів.
 Ось, бач, як холостякує шукач багатства,
 наскидав в архіви блайдацький форсяк.
 Одначе, це ти, тихий і ніжний маньяк,
 котрий жебракує шляхами Божої річки,
 виживає в злиднях, як квач, і хати не знає.
 
 Блукає у медитаціях вільний жебрак,
 пожирає грачів та зайців лісосмуг.
 В узурпатора людських паїв бурлакує
 вусач побратим, поглинач калачів.
 Із прокламаціями силачів-потіпачів
 наймитує недбач, пожирач здирачів.
 На сенсаціях сіячів-діячів ще босякує
 тлумач-товмачів, дегустує прокляття.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 |