О, щирий візир, тобі орлино-кровний шиншило,   стожильний Сірко в схимі звидинів в сні. Виклич!  Від тоді й до нині його совинні ліси в сокорині.  Кормило з пшоном, - посивів під крилом обозний.    Пройшов сороковинні пні, білий  світ погрішив його  в чорні очі. Зцілимий присів відпочити в солильні,   Твій хлів Чигиринів, і чорти - ці млини в хворостинні.  Цідив піт з жил потилиці. Ловив спів точил і билин.    Він з тими посилочними, і з цими ніс, один  ці могили.  Вів з пілігримом-вітриськом свій біль, мов вітчим.   Осокори і тополі щоднини волокли з котловини дим.  Всі толоки в лободі. Корзини порожні, в котловині кістки     Під кпини бистрин й провини орловин в обжинки.  Сірко чорнильниці нізчимно вимінив дві гільйотини.   Кропильні  прогони в ці оскотинілі подимні почини.  Звіринів коло водойми щогодини блідотінь синів,.     Щохвилини з  низин соколинні тропи та острівці квітів.  Личинкові рови, вочині рови. Прочиндрили посинілих   пиндиків з Польщі. Ці хотинські кротовини оскотинілись  від цитрини.  В койогось попросив ожинівки - випив.    Прикрощі пополовині в згинці мізинців від орди до Москви,   одні різночини - ці кпини по ниві горобині.  Сміховинний ринок Кобилин,  змортирив вирок долі.   Хрипкі сивини полинів з гостинчиком, в лозині.    Пилипівські горицвіти мов блондиночки вилізли,   Полонини бджолинні, сині  півонії з рівнини.  Солоні огірки,  чорні помідори, напій з шипшини.  Глип-скрип-щип-тиньк, викосив всіх грип-спонок.     Облип-кривошип-брички в моховинні, обвик-звик.  Прилип виліпком злом в лозині. Сивий Дніпро зночі   шпиньки йшов при світлі викритих зір з відрогоном   Від порогів йшли вододільні простори і жорсткі ліси     Від річок повз потічки. Тільки но Сірко викотив   з водойми мортири, як старі вишні, сухі сливки,   вирізнили шир до виробків пилипиних. Він зирив.  Хирий чигир і бобир-поводир, жиром чвирк смолоскип.    Костиль мотиль-цирк стропилив мирно продивність.   Гирк-кирк-мирк-чирк-чичирк-вирк-зирк виловив  Сірко з господи, і сотворило жовтилом громило.  Чвир розширив його жилочки в жовнірово-живий гром.      ********************  Сіркові козаки    Які ще там флагмани?   Роздивись все кругом.  Ось, він, - хижак! -   За  перекладами,   Літають ядра.   Скільки  гармат?  Їх п’ять,  всі  з саблями.  З возами і стайнями.  Баняки з талалайками,-  Зашкрябли без чуйки.  У вас все  якісь цяцьки  ви-точно-мольфарики.   Якісь-то кебети   самохвалів з  забавками.    В очах пішли міріади   зашкряблися, -  Тріск-тріск-тріск, -   трість-трість, - трість.  Ґе-е! - нам,  братики, летить, -   нам кронти! Ложись!    Летять арт-ядра   полум’ям нагнані.  Хапайсь, чарівник,   біжи  в чагарі, -  фасад затремтів , -   біжим-біжим, -  упав в палісад,   горб загорівсь,     Вогняні ядра   летять навпрошки.  Б’ють кавалькадами.  Свічади нашматані,   намети запалені, -  оце вертоград,  -  коні повалені.    Дихає смрад   під запахи нафти,   і чад - міривиться   від калачів і газів.   Всі геть  розлетілися,    в полі, мов гадини.    І тихо молилися,   бо й душі закрилися.  Багряні снаряди   хвацько валилися,  скидалися з вихвапків    залізні шматки,   огнені тьмари,      хижі клинки,  в загади-нагади,   в чари і в ладани   за октограмами,  за піктограмами.    Благословен я,   блажен я, і ладен,  козак то  Сірковин,   що вірно затягнений,    із чіпами-шпагами,   застряг  між знаменами  зі сліпами-саблями,  що в тартарарамі, -   знає як кінь   влітає у бій,-   метельнувсь.-  і отак - гойднув,  розніс усіх   од, це мій Вус.    Там все  ще тріщить, -    як вихватків хряскіт. -  Там, - хвацько хвалився    Був мій прапрадід Яків, -  Який три війни   осяг, жакір-бляскіт.  Од, було, поцілили ядра   в його саміський  ятір.    Аби не манити   загадками всіх  Я ,  ж-то козак-вівчар,    ти  козак-чабан,  від дідів,   Нам час настав,   зачарити  хміль.   І встратився птах,     Так, бути  - війні,     Над нашими спинами   гримить хуртовинами  , - ані, - то в хлів, -   залетіло в стайню,  час-хибно настав,   хляпсь в калабаню.     Пар війїй і досі  після семи років   збліднів, як смарагд   зашарівся козак,  і вставши, збагрівся.   Владар-самітник   здимів в підніряд,   задля клітчастих   щитків на щібцях,   на злій-абиякій   вінницькій сітці -   в білі щічки   з цятками спільниці.    Хвилина. Втратив дід    старість і став ще діятись,  Така моя вже часина.   Напанькався аби…  Встав гармалик   зчавив каміння.   Взяв старий чіп   і забравсь навісний   Сірко на займанах   карк-гардівський,  під ним  в’язкий кінь.    Запирхав байраками,   зачмихав зайраками,  і заярівся жвавішими   зміями, став на дибки   в заяснілий каскад   і палашів  папахами дах.    Зачманів диваками   наш весь кошар!  Ото був яскравий   бій-маскарад,  з вогнів їхніх крил.   Так геть  ті завіялись  в світлий лайф-час   шпаркими завіями.    Тяжіти і скімлити, -    краще б скалічився.  І тут заряснівся    новий бій з ріями:  в ганчірках шпарить   шаблями -гріль,   тримайся, мій світ, -  - чвак-швак-цвірк-фірк-  Вчаділий,  в жарі   запалахтів і запахтів.  Запихтів, і зачамрів   Ти ще живий,  міцний Іван,  Літало все   плямами-жвяхами.  Шарах! Шарах!  Як-ти шинкар,  то стань,  не чіпай,   наш край  н-на, твій  язикатий    шайтан,  міг би забратися   в свій гай,  і заржавіти там.     А ні, наш Сірко   на добрім коні,   він живий, -  А  де той, шляхтич,  Десь вже, зазміївся,   Химород збагатів.  Ти, міцний Іван,  так ти, один смів -   тож, май шарпак,   тож, знай свій світ.            ***********************    Роздуми  про Сірка-Дмитровича    Ми, зі своїм чистим голосом   з вікових дніпрових могил   Ми, Сірко-Дмитровичі,   віковічні і вікопомні   Ми, - вічники скіфів,   повинні  вибити в собі   Той віковічний полон   військових волів і возів.    Ми, істоти світів гомінких,  просвітліли з прогріхів дзиги,   голосні, ми, - щоб соромитись вохри,   з освітніх дворищ Вітчизни   тримаємо дзвони Київських Гір,   щоб дзвонити  мокші в Москві.      То ж ми, дзигарі, повинні сьогодні   дійсно посміти дозволити  сотворитись,   усім, попри господній гніт Москви.  То ж ми, війї-доби, творці волі,   хоч і дрібні, хоч  і вільготні,   То ж ми, митці, - на докір, -   спроможні прожити    цілі віки в мирний гомін,     Ми, що чорти, -  готові доносити ці плоскі   мирні ідилії долішній Москві.  Ми, що дойди, - повинні вірити в ці повні к  ропиви вікопомні волі з Москви,   ми живі в своїм слові  ми в своїй голові, - Сірко-Дмитровичі.    Ми, - сторожі домів вільних, -  під тонкі битви смилівих воїнств   вціліли від полчищ дозорчих гобітів.  Ми, - сотворились із троянових міфів,   ми що - ізо три тижні могли виліпитись, -  коли  візники з-під  Вінниці возили    в третій Рим свої коло-торжки.    Втихомиривсь, Сірко-Дмитрович,  вгомонивсь вій,- осів, - Сірко-розвідник.  Ти, згідно гонорів чужих, прожив близько   чотири  сотні років в архівах, в Москві.    Ось, чорний ворон-Сірко,   дивись,я  вийшов мокрий  з донських полів,   я пройшов зі східної слободи доДніпра   і дійшов кошовим Слобідської.   Ось, згідно гонору,  чужих гайдарівців,  я примітив тих-сих комсомольців   з пристойних. І ти, Сірко, молодий полковник,    без вінницьких Богунів, живий, в місті Вінниці.    Чого тобі доводити,  Два Чигиринські походи    Сіркових полків живі і досі,   бо в ті роки Посполитої Польщі   жив ти, вовк-войовик-Сірко,   крім цього просто   в листі королівськім,   ти, полковник-Сірко,   проходивсь  Послом   від сторони  кошовим  Низових військ  в час Визвольних війн.    Ми - з дрімоти, що вволоклись в возоробів,   з тих пір, від кривавих горбів, що йшли   проти чорних полків Посполитої   Польщі в спільнім в поході.    Можливо скорботний війт,   ти інший, ніж московит,   Кумедний Сірко, ніж ми-роботи,   вінницькі полковники,   в половині своїй моторні,  з слобідських полів і  доходів.    І що твій, живий - ємкий  Сірко,  Ти, історично довів, що ми - німі! -   З слобідських полів ми - дороші!   І хто ці - ми? - логічно  докір,  -  бо з боготисотих років   наш Сагайдачний з торбами  від господсько-скіфських могил   тільки ми,  з водороздільних порогів   з Низових вільних військ ми -   вічно проти підлоти Москви!    Ми - в битві зміїнних волоків   володільники чорноморських портів.  Ми морські вовки, попри  водориї    і вибоїни виниклих конфліктів і  війн.  Ми ті, хто вивчили списки походів   і підписи сильних здирщиків з Москви.  Ми - з голосів вивчили гніт   гнилих договорів  московських.   Їхні міфи - голомизий фікс.   Ми - войовники-вовки визвольних битв.  В ті, роки  орди-москивитів,   їм, всім  відмовив  живий Вовк-Сірко.     Хто духопелив усіх ворогів?  Вовк-Сірко готовий помститись    в мстивій битві  з московським гнітом.  Здорово, бій під Конотопом,   тоді тихо живий і сильний Сірко  очолив помсти кримській орді   в поморській Низовії    Дніпрових порогів.   Він-один, -  він, сірий Вовк-Сірко   проходив в Польовий Крим   до солоних постів  і бивсь.    Твій живильний Вовк-Сірко-гидь,  він відмовився проводити під свій підпис похід,   попри всі спритності, попри всі стрибки,   котрі він міг посміть  від військ Низових.   Бо йти до Москви, стомивсь мій Вовк-Сірко,   Од, вовк їдкий, мов осколок в нозі,   бо хоробрий його відгомін з примхи.    Ні, - чого ж ви, сови мої,   відволіклись гилити виклик   добірних з Золотої Орди.   Ми просочили Вовчу кров,   щоб збити вискік донських,   різких сурм московських жовнірів.  Ні! - гидко згибіти собі в Москві,   щоб процідити вірність свободі,   Звивистом з ними зроститись,   Ой ж, випірніть з розкоші розбійні воли.    Під височінь жмурить Сірко.    Ви просто окричіть всіх хоробрих,   вирлооким: ні!,- то дияволи, -   мовчіть, ви  добровольські сини,   підійтіть під виск добрвольців з Москви, -   висолопіть їм язики і свої понти  в широкі животині , - тож витріщіть,   їхні очі, приблудні.    Ой, виворот, Сірко-джміль, -   він з висоти дронить істот,   відміть, проговоріть своїм гінким   голосом, - ні, прохололий кіш   під  Дніпром, бо тільки відозви   і зовсім відблиск, вольності вибрик,   знов твій Сірко-Вовк сичить і  біжить   з дніпрових схил, тож вговоріть   про ціль погромів звидливих  чорна тінь.    Сірко-кошовий, прорвись з істот   до моїх пристойних бого-обірвиськ,   зо дві чи чотири дороги   в Чортомлицькій Січі,   хто проти  роботи в Нікополі,  нової школи вільних військ   і Слобідських Поміст,  хто проти диких полків   з Донських Вітчизн,   всіх тих зіштовхніть в грізні Дони.    Вовчі пороги скоїли в Ново-Покровці.  глибочінь по тихій річці коло Вовчої.  Від світлої витівки його Сіркові очі   загорілись в Ново-Покровці.  Гожий потвір потвор-політиків   з коротким словником синонімів   дніпрової мови.   Промосковські противники,   просивілись із Сибірі, -   запеклі відвідини Дону.  в один рік не спочити   відзайд-полчищ.   довших ніж Дон   що відомий молодому   Вовку-Сірку-Дмитровичу.           *******************  Що таке онлайн-вірш? Моя думка, це вірш, який в тексті ще містить якісь програмні додатки.  Яка найпростіша взаємодія онлайн-користувача з віршами на сайті, - для цього досить йому зайти на сайти і там знайти такі приклади використання текстової інформації у вірші:  ·        Гіпертекстової публікації у самому вірші;  ·        Мультимедійної публікації як додаток самого вірша;  ·        Інтерактивної публікації вірша з посиланнями на використаних авторів;  ·        Транскордонної публікації(з перекладами на різні візуальні формати та мови).  
   |