Анатолію Гарматюку

                     ***1***

Я експромтом вдихував мелізми дощів біля будівлі грішників.
Споживок, шелест золотої грошви,  меломану, що благостиня.
Гуркотнеча вітрів в ігрищах з інсинуйованими мелосами горбів,
моя гординя грає в триньку
примарою стає, роз’ятреною каверзою,
грязюко-чортяко-фатум-фобіяною.

Це місто в кепі, без галасів-крахів інтриганів, з ярмарком карнавалів,
У стратегічному партнеріону – його  ґешефти, мої спекуляції, гріхопадіння.  
На легальновіннеюмівську  убиральню інспіраторів-шукачів
з преамбул гогочать салюти зомбі.
Що там так орудує, – усіх шокують реалії,
Поет, ввергнутий в  каламбур життя.

Вереск рохлі-мерса, геркотня спасенників, розголос-спалахи честі
у зваблемугрових розмахах реготить траса, неначе громило-гроза.
Волає розгулівська веремія на гугнявих транс-шрамах манекенів.
Що там говорити, воркотить
гордість на підвіконнях.
Блаженство спасення моє.

Відун знає про розгром тюрми  –
це одна глобальтемурівильня
в гіпнозо-інтерпретаціях,
ось і сваволя роз’їдених ротяк у відчайдух.

                                    ***2***

Верещать одкоровеннями на зумовиленських шарах жонглери,
шаленіє постамент, який проінтерпретує тебе в зомбі і здасть мене
на розхід. Тікання секунд сигналізує розтин вахлаками нових предтеч,
які ще розп’яття для наших відлюдників,
зараненько смерч зомбі, сміється унікум.
Будеш благоденствувати в мирі!

Бувай, угарна ритуальня казенщини, тихий трепет самогубців.
Шелеп, хвиснула органом ринку ранкова капела життєпис поетів,
Яка халепа! Дурепа хникає свій хорал рекрутів з презирством.
У розграбованій Громаденусівці
трубадури в убиральнях летінь.
Маєш блаженствувати в мирі!

Я всокелигаюзвівся,  живенько, з транс-суб’єкт-інтуїції до занепаду душі.  
Ризикнув, перекашлянув, та  минув новобуйну Шматтєвелисонівку,
Я став зомбі, дістався кавалькад,  ветелень заревів на хмару каламбурів-стресів.
По-простому я настерлядорікозлився,  
порожнем, пульсую шепіт химерних слів.
Я геть розтелепаний, дренькаюсь в атмосфері.

У решітках склепи з кричущими долями.
Живу очамрілим зомбі-казкарем,
А там шелембають в острахах,
вертять війною і мій скрепер на фронті.


                                        ***3***

Зречений панікер вгомінемасоціюлився і вителенькався пульсаром.
Гуде у вухах калатуючим вітряком у скромненького кайф-поета.  
Умгу, на Космічаниревській полаялись баба з онучкою без камер,
був це путч, за прояв опівнічного
чавкання під час голодомору.
Нічогенький в зачепах шелепнувся.

Вертун харамаркав еру-вандею і стукали каблуки на каліцькій
іудавій-алеї, скоренька закаялась серед потурачів, шахраїв.
Улюлюкали лише орії, хльоско виляскували перепадами щелеп.
Бевкали з криниці голоштанько-донкіхот
в черзі за живицею джентльмени
на мартопляс світленьких просили

Вйокали, ляскали язиками, хитренькі воскресили фаустів для голоти.
Ешелон вояжів та донжуанів витребенькував умертвлених дітей.
Вертко  воркоче з волоцюгою-джином безсмертка душі, дзеньк.
Морожений підленький ляпає Волопасом.  
Цокають зіроньки  гужем в кишеньки.
Дурепа зацвенькався і гепнувся уві сні.

Скляр задзвонив шибками,
собаки гавкають, рявкають двері.
М’явкають коти. Старими баянами
чуйненько теленькають зомбі.

                           ***4***

Молоді мародери, як домові, під повний місяць кишки рвали зі сміху.
А в каміні – прем’єра, бамкають дзвоном людожери, а в шифоньєрі.
Білі котики плакали безперервно. Живодер з цепу зірвався на химер.
Прожери потрощили ефір громами.
Мародери розмітали забовкані калюжі.
В  клепкозагубівський ярузі вчинили бучу.

Утямки, мара крекче калаталку, їдка умора хлебче кислу юшку.
Ємельявійявська кабала, як стерва, усюди чадіє в притулах смерті.
Мутували візитери, фобії з щиросердних митрополій  маять тортури.
Забовкані адепти духу планують аферу.
Чекають на  візит примітивних тролей,
Тьпрускають флюїдами зваблемугові йоги.

З причіпними каюками та примус-тонусами пхицьнув квит шабашу шкетів,  дзенькнув у трубу офірам, заклепали невідчепні реальну вій.
Надтворив вкрай жертвами  нове кіно.  
Кличе  зомбі на басту, пікетує покої печерних.
Забренькав капець кіоскам на бульварах.

Холери дренькали в бубни,
а меткі клапотники хабанер
шепталися про махінації,
дзеленчав маховик бубном дещиць.  


                               ***5***

Лепсько хурчав у жару шалапут  війни, крутив веселу вербу.
Жбурнула кокотка хтивість в жагу. Зашумів бомбами,  
задзвякати вольєр задухів. Склеп зафурчав, застогонів, продзижчав відьмою.
Пчихнув вередун на охочих до жахів,
залаяв віртуоз на нічних баберниць,
перекляцнув клоун любонькам площу в калюжах.

Влихонув мегера відьмі у серденько слабонервний розчин.
А шахрай молив вічну Богородицю, неначе вакханку-баядеру.
Нагуглив мачуло болванчиків, наклянчив у махляр дрібниці
для сайту нікчем, вивчив гримаси фантомів,
Загудів викрутасами химер до  Ївги.
Заревів ажурний маклер вертушкою.

Чмихнув паяц в реверансі до пасії, дотепно оголосився  освідом.
Закопошився в клопоті горобець, нашукав везіння та шубовснув
поміж міраж-патороч в річку і зкужелився. Переполошилися поети.
Задзвонили мобільники, бебехнули світ.
Отак легко шваркнули і зависькали клави.
Висікались літери, тарабанили, скрекотали.

Бахнули ще раз, бабахкали химери.
Зомбі торохкали торохкотали  торохтіли.
Висвистував вулик, шелевіла скаженість в саду.
Забринькали павутинки, зацоркотали мухи.



***6***

Скреготали зуби з переляку у ляльководів, а згодом залящав
у коморі дворецький  найзаможного мага. Цей маг  в чаклунстві
три закутки тримав.  Нацокотів щасливий гомін істотам і потворам.
Зарипіли дверима душі на качалках в маєтках,
наклянчили, напросили, накликати концерти зомбі.
А їх душі бринькали, цоркотали, бовкотали в любові.