Виринає постать Аеліти
                         З хаосу космічної пітьми.
                               З моїх віршів


Потягнувся серцем –
                           динаміт динамо.
Вибух між лопаток –
                           в спину мов кілок.
І регочуть щиро
                           друзі-марсіани:
«Де тобі тягнутись-
                           гнутись до дівок!»

Понад серцем рана.
                           Хто ж бо спалить хату
Й попелом затопче,
                            щоб уйняти біль,
Названому батьку
                            зцілить анахату…
Скільки ж довелося
                            їх палить тобі!


В небі Фобос, Деймос.
                           Це Господь вигнанням
В степ цей марсіанський,
                            що не знає меж,
Покарав довічно.
                            Плата за кохання –
Втрачена вітчизна
                            й рідні люди теж.

Йдеш немов каліка.
                             Вже минає літо.
Біль простерти крила
                             не пускає, ні.
Може, ти наснилась,
                             мила Аеліто,
В ночі безгомінні
                            у самотині?

12 лютого 2017 р.