Вирвано літери
в добрих словах,
мовчання шипасто
вростає у груди,
у пил, як під воду,
пірнають споруди,
збудовані нами
в безлюдних містах.
Ми – поруч-не_поруч,
замріяно ти
вплітаєш у коси
бузок-сновидіння,
та небом дароване
срібне насіння
не здатне до неба
угору зрости.
Безжальність, як вирок,
як постріл впритул,
завмерла у погляді
сліз кровотеча,
від себе ніхто ще
не здійснював втечу,
вгрузаючи в пам`ять,
неначе у мул...

Коли вже мовчання –
бальзам на губах,
всміхнешся у сні
під цикад стоголосся,
бузок виплітаючи
тихо з волосся,
заповню пробіли
у добрих словах.