Вирвано літери в добрих словах, мовчання шипасто вростає у груди, у пил, як під воду, пірнають споруди, збудовані нами в безлюдних містах. Ми – поруч-не_поруч, замріяно ти вплітаєш у коси бузок-сновидіння, та небом дароване срібне насіння не здатне до неба угору зрости. Безжальність, як вирок, як постріл впритул, завмерла у погляді сліз кровотеча, від себе ніхто ще не здійснював втечу, вгрузаючи в пам`ять, неначе у мул... Коли вже мовчання – бальзам на губах, всміхнешся у сні під цикад стоголосся, бузок виплітаючи тихо з волосся, заповню пробіли у добрих словах.
|