Звичайний, з очеретяной чортини,
                  непалкий, майже, бо лубний
                                                  здичка,
                                  та й збідна,
загойний майже кісточок
             напив з вапна…

Веселий похлопчик,
            чудний до очамчиру,
            під горщик сонячного чмиру,
                 наплекав порсую собі
                 степну
шкіринь-звірину,
                     і це, як виявилось – я…

Ще, за вербовий вік,
     до паморозі, бризківцями стигну;
та й забагато, майже, зміркувать…
Як більше клепки,
                        ніж довіри
                        до буйви-паростку,
                        що випав з галузі рослинной;
То ж, нумо, байдо,
                 мантрувать…

Хіба… Є
       схибить змудрому
                   одна нагода:
очунять в пазурях гледичої пригоди,
І загубитись гільцем
                           у веселчій гаті,
                 щоб замість ґедзя –
газду годувать…