Звичайний, з очеретяной чортини, непалкий, майже, бо лубний здичка, та й збідна, загойний майже кісточок напив з вапна… Веселий похлопчик, чудний до очамчиру, під горщик сонячного чмиру, наплекав порсую собі степну шкіринь-звірину, і це, як виявилось – я… Ще, за вербовий вік, до паморозі, бризківцями стигну; та й забагато, майже, зміркувать… Як більше клепки, ніж довіри до буйви-паростку, що випав з галузі рослинной; То ж, нумо, байдо, мантрувать… Хіба… Є схибить змудрому одна нагода: очунять в пазурях гледичої пригоди, І загубитись гільцем у веселчій гаті, щоб замість ґедзя – газду годувать…
|