Опубликовано: 2011.08.31
Игорь ПавлюкПЕРЕДОСІННЄНікого немає... Це просто вітер. Нутро моє чує даль. Дощить – Мов насіння осінніх квітів Провіяне крізь кришталь. І пахне грибами поліська хвоя. Тихенько шумить ріка Про те, що ми знаємо тільки двоє: Я і капкан, Якого поставив час – Давній ворог – На кровного друга – Вірш. По жовтих деревах сніжок – Мов порох впаде на вогонь... І звір Моєї жаги нагуляє жиру Й засне у барлозі мрій. Танцює печаль. Сині ікла щирить. Тінь ябоука на корі. Це листя осіннє – Як в церкві гроші. Такого кольору біль і ті, Кого вже немає... Йдуть спати рожі, Подібні на всесвіти золоті. А ми з давнім другом Вжили сивуху, Збираємось в монастир, Де діти душею і сиві духом Кумири Шукають Мир. А осінь – Найкраща пора для цього: Ні жарко, ні холодно... Пекло? Рай? Душа потепліше ховає Бога, Як внука мавка стара. 30 серп. 11. |
2011 © Игорь Павлюк |
Текст выверен и опубликован автором
Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”
Написать отзыв в книгу гостей автора
Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.