Опубліковано: 2011.08.31
Ігор ПавлюкПЕРЕДОСІННЄНікого немає... Це просто вітер. Нутро моє чує даль. Дощить – Мов насіння осінніх квітів Провіяне крізь кришталь. І пахне грибами поліська хвоя. Тихенько шумить ріка Про те, що ми знаємо тільки двоє: Я і капкан, Якого поставив час – Давній ворог – На кровного друга – Вірш. По жовтих деревах сніжок – Мов порох впаде на вогонь... І звір Моєї жаги нагуляє жиру Й засне у барлозі мрій. Танцює печаль. Сині ікла щирить. Тінь ябоука на корі. Це листя осіннє – Як в церкві гроші. Такого кольору біль і ті, Кого вже немає... Йдуть спати рожі, Подібні на всесвіти золоті. А ми з давнім другом Вжили сивуху, Збираємось в монастир, Де діти душею і сиві духом Кумири Шукають Мир. А осінь – Найкраща пора для цього: Ні жарко, ні холодно... Пекло? Рай? Душа потепліше ховає Бога, Як внука мавка стара. 30 серп. 11. |
2011 © Ігор Павлюк |
Текст вивірено і опубліковано автором
Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”
Написати відгук в книгу гостей автора
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.