Савану прикра вістка потрясла:
що мудрий Лев напав на леопардів.
Шакали, ледь не давлячись від зла,
стали гострить на царя звірів барду.
А вОрони, як смІття, рознесли
ганебну вістку по усій окрузі,
знайшлися і зобиджені посли,
що закрадались, як не личить друзям.
То що ж то сталось врешті і чому?
Невже то Лев підняв могутню лапу
не на газель, чи антилопу гну,
а на мисливців, наче справжній батяр?
Чи та пригода - помста від гієн,
щоб посварити звірів між собою,
у дружбу їх забити люті клин
і вкрити славу воїнів ганьбою?
А леопардів там і не було -
зігнали купу звірів із савани
і ті поперлись в левове село,
не запитавши дозволу в титана.
Та й Лев не бив, лиш трохи поревів,
щоби надалі своє місце знали,
а ту брехню нескоєних гріхів
гієни напридумали й шакали.
Чекає правосуддя гордий Лев
і гриву трусить від обмови бруду
не може ще второпать дотепер,
як дався він гієнам у облуду.

Бува й в житті подібний поворот:
Коли хтось заздрить успіху сусіда -
то лізе нагло у його город
й кричить, що б"ють cтарця за кусень хліба.