Савану прикра вістка потрясла: що мудрий Лев напав на леопардів. Шакали, ледь не давлячись від зла, стали гострить на царя звірів барду. А вОрони, як смІття, рознесли ганебну вістку по усій окрузі, знайшлися і зобиджені посли, що закрадались, як не личить друзям. То що ж то сталось врешті і чому? Невже то Лев підняв могутню лапу не на газель, чи антилопу гну, а на мисливців, наче справжній батяр? Чи та пригода - помста від гієн, щоб посварити звірів між собою, у дружбу їх забити люті клин і вкрити славу воїнів ганьбою? А леопардів там і не було - зігнали купу звірів із савани і ті поперлись в левове село, не запитавши дозволу в титана. Та й Лев не бив, лиш трохи поревів, щоби надалі своє місце знали, а ту брехню нескоєних гріхів гієни напридумали й шакали. Чекає правосуддя гордий Лев і гриву трусить від обмови бруду не може ще второпать дотепер, як дався він гієнам у облуду. Бува й в житті подібний поворот: Коли хтось заздрить успіху сусіда - то лізе нагло у його город й кричить, що б"ють cтарця за кусень хліба. |