Коли  час відбиратиме нас  до
«червоної книги»,
можливо, уперше бажатиму бути
останнім,
хоча…  краще разом, щоб
разом стрічати відлигу,
і давати змогу траві проростати
крізь рани.
Від імені твого – міжреберна
ікс_турбулентність,
невидима зона, де крила розбиті
на друзки,
«бортові самописці» - колишня
одномоментність,
що залишиться тайною в написах
ретро-етрусків.
Вони знали про нас, але звідки –
не знаю і досі…
паралелями хвилі на берег лягають
кволо,
ранковий бриз тебе намалює
босу,
а поруч – мене – на піску намальованим
колом.