Коли час відбиратиме нас до «червоної книги», можливо, уперше бажатиму бути останнім, хоча… краще разом, щоб разом стрічати відлигу, і давати змогу траві проростати крізь рани. Від імені твого – міжреберна ікс_турбулентність, невидима зона, де крила розбиті на друзки, «бортові самописці» - колишня одномоментність, що залишиться тайною в написах ретро-етрусків. Вони знали про нас, але звідки – не знаю і досі… паралелями хвилі на берег лягають кволо, ранковий бриз тебе намалює босу, а поруч – мене – на піску намальованим колом.
|