Сергій НегодаГОЛУБИ ЛЮБОВІ Вкупі з останнім дай мені страждання - бо не встає… Амбіціями двигають бацили в запітнілій пащі… Ти вкрита свіжим ґламурним лаком - таєш… Від нехорошого життя хіба що несміливих кращий… Кола невдач усе-таки минули і рештки прикрощів міцно зійшли ногами на грішну землю… Якось між нами пов’язані суцільні тіні звірословами і спрепаровані під руки витяги речей і згори вниз ми падаємо вкупі на тло безкостої метелиці фантазій… Закохана (о, Боже!) прозирає крізь щільну, шорстку, сувору шпильку , я вкоханий - а ти з клінічним підлітковим шармом кладеш в могилу жар моєї долі, малюючи в уяві зайця, лиса, курку - перелік звісно – бо я втратив мрію - у протокольній книзі танцюриста, бо я - істота-ікс і не душа, проте натомість гойя романтична у старомодній троялиці летить з під’їзду ув тло зухвалої бабусиною внуці, що маму, мов пумицю продавщицю, виглядає неначе принца білого у товстому костюмі , в лакованих туфлях на східцях, і той міркує і вирішує покинути її не після третьої сур-ночі ... І я, не маючи вже сили спускатися по сходах вниз, переживаю непотрібність дико й щиро , і відкриваюся до всіх в своє старе вікно, і викидаю з нього на балкони черстві батони голубам любові…
|
2009 © Сергей Негода |