Вересень літрами літер червоних Пише на коцику з білої вовни. Вільний козак підстригає купони, Їдучи небом на бричці без коней Крадучись ззаду, лихий волоцюга Держить ножа наголо й примовляє: «Буде тобі в листопаді наруга - Зникнеш у безвісті за небокраєм» Розріз очей, як у монгологнома Цей волоцюга, як сто чінгіз-ханів Зводить від виду судома, судома - В спину засадить ножа без вагання. Криком кричатиму - вітром доставлю: «Гей, припини, припини різанину Чуєш, козаче, там ззаду розправа Шморгне тобі громовицею в спину.» Бричка, тікаючи, голови сосен Гне до землі, а верхів’я куйовдить - Це боротьбою кривавою осінь Кличе будинки бетонні на сповідь. Гілля антен, тарілки сателіток Просять отримати харч на сніданок. Писар небесний пергаменту свиток Тицьне краплинами літер на ганок. Гетьман просуне свій писок жовтявий, Скаже: «Ага, я пішов спочивати» Жовтень прикрикне у відповідь мляво: «Йди, боягуз, до нічної кімнати. Там тебе жде заміський відпочинок, І товариство зі снігу і криги. Тільки у березні з купи хмаринок Висунь-но пику свою на відлигу!» Вільний козак заховався за обрій Більше його не спіймати нікому Ба, навіть у десятеро хоробрі Ледве втікали від монгологрому. Бричка залишила куряву жовтню. Грудень притрусить її свіжим снігом Лиш листопад в ополонку шубовсне - Писар осінню закінчує книгу.
|