Горіла сосна, палала..."

                                                                    З пісні


Вмурованій ще з паростка в граніт
Ярміс один – купатися в промінні.
Линтвар
            байдужості
                             неспинно
                                           ріс...
І хто мене, Сосну, з низин помітить?

Лиш сойка, яку клюнув горобець
В погоні за поживою дрібною,
Та винозорий стомлений орел
У бік мій скошують вологі очі.

Однак – росту... Вже нанизала хмар
На віття невситиме тьмущу-тьменну!
Я пронесу несхитно свій талан
Крізь блискавиць сяйні убивчі леза.

А ось і Сонце!
                      Шепче:”Не спалю...
Нівроку виросла....
                          Горнись, колька, до мене!”-

Горю-палаю... Висоти й Вогню
Молила крона нощно й денно.