Терпка химерність, тонка міфічність,
І невситима, і загадкова...
Події ночі вдягає вічність
У попелясте лушпиння слова.

І відголосить, і відгомонить
Далеким літом німе проміння,
У тиху гавань дорогу котить,
В минуле мочить сліпе коріння.

І тінь від тіла несе в торбині,
А тінь від думки – у жовтім жмутку,
Дарує простір сумній годині
І сипле в очі пилюку смутку.

Ворожість груба турбує силу,
Її пророцтво – козирна карта.
А тихий сумнів калічить крила,
І річка глузду впадає в Сартра.

Ромашки в’януть, від зради п’яні,
Цілує лоба всесвітня плаха,
І так душевно, і так духмяно
Кімната вбивці вдихає Баха.

Бездумна вірність, сумна ментальність
Цвіте в порожніх зіницях віри.
А незворушність і нереальність
В життєвім морі не знають міри.