1.

Недарма ж-бо ми в Леваді стали левами,
Й ви на площі Фейєрбаха були феями —
І тому у Журавлівці не журилися,
Ну і, звісно, на Сумській не сумували ми,
Не торкали зимноти Холодногірської,
Лише парами співали: "Харе Харків!"


2.

Вранці Успенська дзвінниця похмура,
     а Благовіщенський — сяє.
Проте ввечері він захмарений,
     а вона — зорить таємничо,
     наче зі сторінок Андерсена.
Може, один собор спить вдень,
     а інший — уночі?..


3.

Площі спочили, куняє Благбаз,
Напівпоснула Сумська.
Спалах повік відбиває наш час
По роках.

Руки зігрівши над Вічним Вогнем,
Глянувши на циферблат,
П’ємо казковий дзвіницевий щем,
І назад!


4.

Покровський — поруч з Успенською,
але він залюбки відображається у Лопані,
а вона — ні.
— А чи вона не віддає перевагу річці Харків?
— Ні, й там Покровський міниться виразніше…
Може, вони обидва закохані у Лопань,
але щастя випада лишень одному?..


5.

Сквер між Пушкіном та Гоголем — зацілований,
Всі доріжки понад Лопанню — перелапані,
По канатці в Поле Павлове — впали в love,
Щоби парами співати:
                                 Харе Харків! Харе Харків!
                                 Харків-Харків! Харе-харе!